Форма входа
0/0
Дім на горі - Шевчук Валерій Олександрович
- Дата:09.08.2024
- Категория: Разная литература / Современная зарубежная литература
- Название: Дім на горі
- Автор: Шевчук Валерій Олександрович
- Просмотров:2
- Комментариев:0
Уважаемые читатели!
Тут можно читать бесплатно Дім на горі - Шевчук Валерій Олександрович. Жанр: Современная зарубежная литература. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн книги без регистрации и SMS на сайте Knigi-online.info (книги онлайн) или прочесть краткое содержание, описание, предисловие (аннотацию) от автора и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Описание онлайн-книги Дім на горі - Шевчук Валерій Олександрович:
Аудиокнига "Дім на горі" - захоплююча історія про шлях до успіху
🏡 "Дім на горі" - це аудіокнига, яка розповідає про неймовірний шлях головного героя до досягнення своєї мети. Він змушений подолати безліч перешкод та випробувань, але завдяки власній силі волі та наполегливості він досягає бажаного.
Автор цієї захоплюючої книги - Валерій Олександрович Шевчук, талановитий письменник, який здатний захопити своїх читачів з перших рядків та утримувати їх у напруженні до самого фіналу.
🌟 В аудіокнизі "Дім на горі" автор розкриває тему саморозвитку, віри у себе та важливості постійного руху вперед. Ця історія надихає на подолання будь-яких труднощів та досягнення мрій.
На сайті knigi-online.info ви можете безкоштовно та без реєстрації слухати аудіокниги онлайн на російській мові. Тут зібрані найкращі бестселери та шедеври світової літератури, серед яких і "Дім на горі".
Не втрачайте можливість насолоджуватися захоплюючими історіями у будь-який зручний для вас час. Завітайте на knigi-online.info та поглиблюйтеся у світ захоплюючої літератури разом з нами!
Автор аудіокниги "Дім на горі" - Валерій Олександрович Шевчук - талановитий письменник, який здатний захопити своїх читачів з перших рядків та утримувати їх у напруженні до самого фіналу.
Не пропустіть можливість насолоджуватися цією захоплюючою аудіокнигою та іншими шедеврами світової літератури на сайті knigi-online.info!
Современная зарубежная литература
Читем онлайн Дім на горі - Шевчук Валерій Олександрович
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
– Iване! – покликала тихенько. – Чуєш, Iва-а!..
Він розплющився, і вона зрозуміла, за що любить цього не зовсім збагненного чоловіка: очі його були зовсім такі, які бачила у першокласників, коли вперше сідали вони за парти і вперше засвічували погляд до вчительки, яка переступала класний поріг.
7
Володимир був ще й досі ошелешений від вихору, який несподівано залетів до його нового помешкання. Той вихор утілився у високу й дивовижно худу жінку, яка, наче птах, прилетіла сюди бозна-звідки. Був це, можливо, й справді Вітер, котрий гуляв по полях та лісах, набравшися духу земного й сили небесної. Часом йому хотілося отак пожартувати: прийти й спантеличити когось, ставши жінкою чи ж чоловіком, а тоді дивні речі кояться там, де він спустився: рух там і сновидьга, заповзяття і неспокій.
Зараз Володимир сидить серед свого напрочуд просвітлілого мешкання, навколо починають плестися сутінки; Вітер прийшов був сюди із щіткою, із горням, повним білої глини, миттю обмахав почорнілі стіни й стелю, потім вимів сміття і вимив підлогу, ще потім настелив на стола стареньку церату, обтер ліжко, і за мить те ліжко освітилося латаною, але дивовижно чистою білизною. Через кілька хвилин скло на вікнах стало ясне й прозоре – Володимир тільки й міг, що розвести руками.
– Чим же я можу віддячитися? – спитав він.
– А тим, що не будете нам на голові сидіть, як директор, – сказала трохи загостро Олександра Панасівна і так гримнула за собою дверима, що Володимир остаточно повірив: гостював тут, у нього, справді Вітер, чарівний навійло-характерник. Йому стало тепло на серці, і відчував він те тепло потім ще не одну годину, сидячи серед казково омолодженого приміщення на єдиному розхитаному стільці. Крізь вікно вливалися пахощі вечірніх квітів; захід уже пригасав, а він не міг одвести погляду від тендітного й мерехкого світла – блідло воно на очах й покривалося синюватою млою. Червоне в тій імлі густо малиновіло, але й це тривало недовго: вже тільки невелика бордова смужка лежала впоперек неба, наче загублена Вітром червона хустка.
Олександра Панасівна погукала дітей, і Володимир здригнувся. Голос був різкий, трохи гортанний, і називав він одне, друге й п’яте ймення. Володимир мимохіть підійшов до вікна і побачив у срібних сутінках високу й худу постать – до неї збігалися звідусіль діти: одне, друге, п’яте. Оточили матір і закричали, замахали руками. Олександра Панасівна обійняла за плечі старших і повела їх до хати, решта посунула за нею, а найменше, п’ятирічне, спинилось у дверях, озирнулося на світ, від якого ховалися, й заплеснуло за собою двері.
Дивився на той дім, так густо заселений дітьми, були в ньому відчинені вікна, і в них мигали дитячі голівки і вилітали раз по раз високі, дзвінкі голоси.
Не витримав свого затворництва, вийняв з речового мішка кілька банок тушковини, загорнув у газету й вийшов надвір. Зустрів його тут тихий легіт, заворушив каштановим листям, і впав під ноги недозрілий каштан. Так само впав під ноги недозрілий каштан і Галі, яка впорала хатню роботу і мовчки сиділа з бабою та сином на ганку.
– Мені здається, коли я помру, – сказала спокійно стара, – буде такий-от вечір й отака тиша стоятиме навдокіл.
– У нас завжди така тиша! – засміялася Галя. – I не треба, мабуть, бабцю, забивати собі голову думками про смерть…
– Сиджу цілими годинами сама, – мовила стара. – Скільки думок налазить у голову!..
– Про що ж ви таке думаєте? – дзвінко запитався Хлопець.
– Я, дитино, думаю про все, – сказала стара й завмерла на мить, погасивши погляд. Сиділа темна й маленька, одне око їй сльозилося, рот трохи відслонився, показуючи пеньки зубів, і Хлопцеві здалося, що вона мусить знати бозна-скільки таємниць, оця його прабаба.
Ходила навколо ворухка і справді нерушена тиша, а в ній сюрчав один тільки цвіркунець. Це засіяло раптом Галину душу печаллю, такою ж чистою, як цей вечір, і голубою, як смужка на овиді. Підняла каштановий плід і почала сколупувати з нього шкурку. Всередині були світлі зерна, поклала їх на долоню й задивилася.
– Дай мені! – попросив Хлопець.
Віддала йому зерна, і він підкинув їх угору.
Тоді обізвалося з десяток цвіркунів, начебто й чекали того Хлопцевого сигналу, – засюрчали й заспівали.
– А мені часом здається, – сказала Галя, – що світ кінчається на цих горбах…
Хлопець присвиснув, йому уявилося, що здалеку, з тремкого і ще прозорого сутінку, проступила клубеняста постать в убранні мандрованця. Повернулася до нього й усміхнулася, змахнула палицею й поманила рукою.
Стара мовчала. Була темна й важка, сіра й нерушна. Лице її закам’яніло, а очі погасли. Дивилася морочно, як плететься над рікою сіра пелена смерку, і не бачила, здається, ні смерку того, ні річки. Зорила на темні, порослі ліщиною горби і не бачила їх. Бачила тільки маленький клаптик землі, вщерть засипаний квітами, густо освітлений сонцем і начебто вийнятий із цього простору. Гуляла на тій галявині чарівна дівчинка з білим песиком: песик її наздоганяв, а вона втікала.
Галя зирнула на стару, і темний острах спалахнув у її серці: побачила в її очах непроглядну темінь і відчула подих чорнезного вітру…
Хлопець зістрибнув з ганку й почав шукати закинені в траву каштани. Коли ж звівся, коліна на його штанах були мокрі, а в руках він тримав світлі клубочки…
Володимир переступив поріг і спинився. В кімнаті довкола столу сиділо п’ятеро дітей і височіла серед них висока й неймовірно худа постать.
– Вибачте, – сказав він. – Я оце побачив ваших дітей… – Він знітився й замовк. – Вибачте, – сказав він ще раз і поклав на шафку свій пакунок. – Це маленький гостинець дітям…
Подивився зі страхом на ту худу й високу, бо здалося йому, що вона зірветься й прожене його разом з недоладним його дарунком. Але від столу дивилася на нього зовсім інша жінка. Великі, добрі й теплі очі привітали його, і він раптом почав пригадувати, що десь їх бачив. Було це дуже давно, іще там, за вогняним рубежем, яким стала для нього і всіх людей війна, побачив себе в цьому-таки місті, тільки на іншій вулиці – ця значно старша за нього жінка була тоді така, як він тепер, несла вона на руках дитину, а поруч ступав широкоплечий, майже чотирикутний чоловік й був коло неї, високої й тонкої, як кремезний гриб. Володимир дивився тоді на цю трохи незвичну пару: Санчо Панса й Дон Кіхот, подумалося йому тоді – жінка ця була негарна на обличчя. Отак і йшли вони тоді по вулиці, зовсім не дбаючи, що треба було йти по хіднику, а він стояв за парканом й очей не міг од них відвести.
– Чи ви не жили на Рудинській? – спитав він тихо. – Щось мені таке пригадується.
Вона хитнула чи заперечливо, чи ствердно і всміхнулася.
– Сідайте повечеряйте з нами.
Він замахав руками, але все-таки сів, бо раптом побачив на стіні й того широкоплечого, кремезного: стояв у фотокартці й усміхався на повен рот.
– Це ваш чоловік?
Тоді заблищала в неї на оці сльоза, і була вона настільки незвична на лиці цієї високої й худої, в цього Вітра, що поселився в жіночому тілі, що він знову засумнівався: чи та це людина?
Насипала йому картоплі й очистила огірка. Йому стало зовсім легко в цьому товаристві – діти дивилися на нього й очі видивляли, а він відчув справжній голод, адже ріски не мав у роті від ранку.
– Знаєте, – сказав він, посилаючи до рота першу ложку. – Там, де я жив, ані хати не лишилося, ні батьків…
…За вікном цвів срібно-синій сутінок. Цей сутінок застав надворі сивоволосого козопаса і його жінку. Вони сиділи за садовим столиком й пили вечірнє молоко. Мовчали, бо така була їхня заведенція, обоє були зморені, він – отим писанням на веранді, обвитій крученими паничами, вона – доїнням. Тепер біля їхніх правиць стояло по білій філіжанці, і оточував їх срібно-синій сутінок – тік на них, як те ж таки молоко. Минулий день стояв за їхніми спинами, як величезна істота, теж випасла й випила свій сік, наслідком чого й став цей вечір, це молоко у філіжанках і ця тиша, що росте навколо, як квіти. Незвідь від чого подумалося Iванові, що це все-таки дивно: ніколи не читав він отого, що пише, цій жінці, котра сидить проти нього, і з якою розділив своє існування, – були вони з нею надто ощадні в словах. Сиділи мовчки, й пили малими ковтками молоко, і були по-справжньому щасливі від того, що це дійство все-таки можливе для них. Кудлате гілля розстелялось у них над головами, і крізь нього старий угледів раптом тріпотливу й ледве видну зірку.
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Дім на горі - Шевчук Валерій Олександрович бесплатно.
Похожие на Дім на горі - Шевчук Валерій Олександрович книги
- Різдвяна пісня в прозі - Чарльз Дікенз - Классическая проза
- Криллитанская буря - Кристофер Купер - Научная Фантастика
- Буря мечей - Джордж Мартин - Фэнтези
- Буря соперничества - Дмитрий Геннадьевич Мазуров - Альтернативная история / Боевая фантастика
- Грядущая буря - Роберт Джордан - Фэнтези
