Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт
0/0

Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт

Уважаемые читатели!
Тут можно читать бесплатно Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт. Жанр: Прочая детская литература. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн книги без регистрации и SMS на сайте Knigi-online.info (книги онлайн) или прочесть краткое содержание, описание, предисловие (аннотацию) от автора и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Описание онлайн-книги Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт:


Аудиокнига "Альфонс Цiттербаке" (українською мовою)



📚 "Альфонс Цiттербаке" - це захоплююча історія про пригоди маленького хлопчика на ім'я Альфонс. Він живе в маленькому містечку, де завжди відбувається щось цікаве та незвичайне. Альфонс завжди готовий допомогти друзям та вирішити будь-яку проблему, яка виникає на його шляху. Чи зможе він допомогти місцевому магу врятувати свою крамницю від закриття? Чи зможе він розкрити таємницю зникнення дивного каменю, який приносить удачу місту? Слухайте аудіокнигу "Альфонс Цiттербаке" і дізнайтеся, які пригоди чекають на головного героя!



🎧 На сайті knigi-online.info ви можете безкоштовно слухати аудіокниги онлайн без реєстрації. Тут зібрані найкращі бестселери та найцікавіші аудіокниги для всієї родини. Завітайте на сайт, щоб насолоджуватися захоплюючими історіями у будь-який зручний для вас час!



Про автора:



Герхард Гольц-Баумерт - німецький письменник, який відомий своїми яскравими та цікавими книгами для дітей та підлітків. Він створює захоплюючі світи, де кожен читач може знайти щось особливе для себе. Його твори завжди наповнені добротою, дружбою та пригодами, які залишають незабутні враження у серцях читачів.



Не пропустіть можливість поринути у чарівний світ "Альфонс Цiттербаке" разом з автором та головним героєм цієї захоплюючої аудіокниги!



📖 Слухайте аудіокнигу "Альфонс Цiттербаке" на сайті knigi-online.info і насолоджуйтесь кожною митью цієї захоплюючої історії!



Прочая детская литература
Читем онлайн Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 31

Цього було досить. Менi перехотiлося бiгати з рукавичкою iз штучної козиної шкiри, питати всiх людей та щоб за це мене ще й ображали. Я пiдфутболив рукавичку ногою. Вона описала круту дугу i лясь! -- упала на брук. I лясь! -- тут-таки одержав я звiдкись ляпаса.

-- Поганець! -- просто над вухом крикнула якась жiнка. -- Моєю рукавичкою в футбол грає!

Довелося менi побiгти i принести жiнцi рукавичку. Тодi жiнка почала мене вичитувати. Все менi не запам'яталося, тiльки дещо:

-- Хiба так роблять, знайшовши рукавичку? Слiд бути порядним. Не грати знахiдкою в футбол, а вiддати її тому, хто загубив. Якби ти так зробив, ти б одержав невеличку винагороду, але ж ти...

-- М-е-е! -- замекав я. Такого ще нiколи зi мною не було, бо я ввiчливий з дорослими. Але зараз я мiг собi таке дозволити. Проте мама, яка саме йшла до молочного магазину, була iншої думки. Мене покарали -- заборонили на цiлий день виходити з дому. Де ж справедливiсть?

Як я вперше стрибнув головою вниз у воду

Одного чудового дня я мав необережнiсть розповiсти, що ще нi разу не стрибав головою вниз у воду. Я дуже хотiв мати свiдоцтво плавця i склав майже всi потрiбнi нормативи. Лишався тiльки стрибок головою вниз, i я матиму свiдоцтво.

-- Навiть iз однометрової висоти не насмiлюєшся? -- не вiрив тато.

Iз тону запитання я зрозумiв, що вiн цього аж нiяк не схвалює.

-- Та насмiлююся, -- випалив я, -- тiльки що з того, коли на тебе всi дивляться i ти не можеш: бо як плюснешся животом, то всi смiються.

-- Це не виправдання, Альфонсе. Ти просто не насмiлюєшся, боїшся висоти.

-- Свiчкою плигаю ж, а от головою вниз...

Тато вiдмахнувся. Це означало, що я звичайнiсiнький боягуз i край.

-- Отже, мiй син Альфонс Цiттербаке не зважується плигнути вниз головою! Стривай, а скiльки ж тобi рокiв?

Я мовчав, адже вiн знає не гiрше за мене, скiльки менi рокiв.

-- Вiдповiдай!

-- Ну, десять, -- сердито буркнув я. -- Ти сам знаєш.

-- В десять рокiв я стрибав головою вниз iз триметрової висоти!

В розмову встряла мама.

-- Паулю, облиш хлопця, -- сказала вона татовi. -- Хiба йому конче треба стрибати головою вниз? Проживе i без того дурного стрибка. Я теж не вмiю стрибати головою вниз i взагалi боюся стрибати з вишки.

Я вдячно подивився на маму. Тато вiдсунув убiк тарiлку i дав волю своєму гнiву.

-- Вiд тебе й не вимагається, -- сказав вiн мамi. -- А для хлопця його вiку боятися стрибнути головою вниз -- це просто ганьба.

-- Я не боюся, тiльки ж усi смiються, коли стрибок не виходить, -пробурчав я, бо слово "ганьба" не сподобалося менi.

-- Ти просто боїшся. Ти взагалi боягуз i край!

Отак ми з татом розмовляли, а мама все намагалася заспокоїти нас.

-- Справжнiй мужчина може стрибнути вниз головою, а Альфонс -боягуз, -- сказав тато насамкiнець, i мама пiшла на кухню.

Ми помовчали добру хвилину.

Нарештi обiзвався тато, i я зрозумiв, що ми з ним домовимося:

-- Гаразд, будемо вважати, що ти не боїшся, тiльки соромишся, бо не опанував ще технiки.

Я задоволене кивнув. Так воно й було.

-- Ось поглянь, як це робиться.

Тато вiдсунув стiльця, скинув пiджака i став перед килимом. Килим, напевне, правив за воду.

-- Руки витягаєш над головою, голову трохи вниз i падаєш. Повiльно... отак, а як настане критичний момент, коли здається, що ось-ось складешся, мов кишеньковий ножик, тодi сильно вiдштовхнися i випростайся. Не розставляй широко ноги, не згинай у колiнах, бо найчастiше роблять саме цi помилки.

Ми повправлялися перед килимом-водою. Все йшло блискуче. Тато дав менi ще кiлька порад. Наприклад, пальцi нiг повиннi мiцно обхоплювати край дошки -- це щоб можна було краще вiдштовхнутися. Так ми вправлялися цiлу годину. Це було просто чудово. Тут, у кiмнатi, я сам собi здавався одним iз найкращих стрибунiв у воду.

Наступного дня пiшов я на безплатний пляж. Робив усе так, як пiд час тренування з татом. Виходило все, аж до того моменту, коли менi починало здаватися, що я ось-ось складуся, мов кишеньковий ножик. А що, як усе-таки плюснуся животом? I я знову випростовувався.

Кiлька менших хлопчакiв звернули на мене увагу.

Вони загукали:

-- Ну, стрибай уже! Хочеться почути, як ти гепнешся животом.

Я кинувся до хлопчакiв, прогнав їх геть, озирнувсь, а вишка далеко позаду. Так я й пiшов додому, не зробивши жодного стрибка.

Може, тато уже й забув про тi стрибки. Я так сподiвався на це. I справдi, за весь вечiр тато нi разу не запитав мене про мої успiхи пiсля наших вправ коло килима.

Кiлька наступних днiв я не ходив купатися. Все мiркував, чи взагалi потрiбне менi те свiдоцтво плавця. Може, краще зайнятися легкою атлетикою? Я так нiчого й не вирiшив, бо в суботу за вечерею (мама подала смажену картоплю з маринованим оселедцем -- мою улюблену страву, i я був у чудовому настрої) тато раптом згадав про стрибки вниз головою.

-- Ну, як. Альфi, ти вже стрибав?

Я кивнув i напхав собi повен рот картоплi. Хоч вiдповiдати не доведеться. Бо мамi дуже не подобається, коли розмовляють iз повним ротом. Тато почекав i, коли я пережував ту картоплю, що мав у ротi, запитав:

-- Ну то як? Виходить у тебе стрибок головою вниз?

Та в мене рот знову був повний. Я жував i жував.

-- Ну то як? Виходить за нашим методом?

Я нiчого не мiг вiдповiсти, бо якраз одкусив чималий шмат оселедця та ще й кiлька зерняток гiрчицi застряло в зубах.

-- Ти нiмий, чи що? -- запитав тато, i на його чолi залягла зморшка.

-- Ти ж бачиш, у хлопця повно в ротi, -- втрутилася мама.

Певно, вона помiтила, що я в скрутному становищi й вирiшила допомогти менi. Я тiльки промимрив "угу".

-- Гаразд, зачекаю, поки ти доїси. Та я й так здогадуюся, чому ти мовчиш, -- мабуть, знову не наважився стрибнути.

Я ще раз щось промимрив iз повним ротом, але тато махнув рукою.

-- Одинадцять рокiв хлопцю, i вiн не може стрибнути вниз головою.

-- Менi тiльки десять, -- заперечив я. Завжди, коли тато присiкується до мене, то додає менi рокiв.

-- То незабаром буде одинадцять, i вже треба вмiти стрибати вниз головою.

Тато помiркував трохи i сказав:

-- Завтра недiля, тож ходiмо разом на пляж. Повiр менi, ти навчишся стрибати головою вниз.

Я здригнувся. Мама теж.

-- Ти ж нiчого йому не зроби, -- попрохала мама.

А тато сказав:

-- Тiльки навчу його стрибати головою вниз i бiльше нiчого.

Хоч би цiєї недiлi пiшов дощ. Чи заради мене хай би снiг випав у липнi. Покатався б я на ковзанах чи зайнявся б чимось iншим. Та, на жаль, погода не зiпсувалася.

Тато був у чудовому настрої. Вiн голився i наспiвував.

-- Ну, Альфi, тепер ми побушуємо у водi.

Мама дала нам два рушники та чималого пакунка з їжею, а коли вийшли надвiр, помахала нам рукою. Я помiтив, що вона трохи потерпає за мене.

Дорогою тато жартував i розповiдав паромниковi, який вiз нас через рiчку на пляж, що я нова олiмпiйська надiя у стрибках iз вишки, а вiн -- мiй тренер.

На пляжi спочатку все йшло добре. Ми плавали кролем i на спинi. Я не вiдставав вiд тата. Потiм ми змагалися, хто далi пiрне, i тут тато перемiг, та ще й як! Вiн довго не виринав, i я вже злякався, чи вiн, бува, не втонув. Раптом тато виринув далеко позад мене. Ой же й здивувавсь я! А тато був такий гордий, що я ним захоплююсь.

Весь цей час я пильнував, щоб ми не пiдпливли надто близько до вишки. Я все ще мав малесеньку надiю, що тато забуде про тi клятi стрибки вниз головою.

-- А зараз чи не зробити б нам по красивому стрибку? -- запитав тато, пiдморгнув i поплескав мене по спинi. Поволi пiшли ми до вишки.

Я вилiз на вишку, пальцями нiг вчепився в край дошки, витяг руки над головою, зiгнув ноги в колiнах i вiдразу ж випростався.

-- Так правильно, тату? -- запитав я.

-- Так, так, -- сказав вiн. -- А тепер треба стрибати.

-- Знаєш, ноги непокоять мене. Як я їх втримаю вкупi? Коли ж ноги розставленi, всi смiються, -- так я намагався розмовами виграти час.

Тато наморщив чоло, але спокiйно сказав:

-- Поглянь, як треба робити стрибок. Показую. Будь уважний, запам'ятовуй усе, тодi й ти зумiєш.

Тато став на моє мiсце, обхопив край дошки пальцями нiг, повiльно нахилився... Чи то вiн надто повiльно нахилявся, чи з якої iншої причини, цього я не знаю, але тато не стрибнув, а просто звалився у воду, та ще й ударив ногою об ногу. Вiн вирнув i, мабуть, помiтив, що я смiюсь. Я вмить схаменувся i, коли тато знову вилiз на вишку, хотiв уже якось похвалити його. Але тато лише буркнув:

-- Мабуть, моя поза була не бездоганна. Я покажу тобi ще раз.

Та й цього разу менi здалося, нiби ноги у тата не були притиснутi одна до одної i трохи зiгнутi в колiнах.

Я сказав йому це.

-- Мели, мели -- цього разу стрибок вийшов. Не придирайся, краще сам покажи щось.

Мусив я знову ставати на дошку. Знову до критичного моменту все йшло добре. Та кинутись одразу у воду я не мiг, немов мене тримала рука чарiвника. Я знову випростався.

-- Ну, яка тепер у тебе вiдмовка? -- сердито запитав тато.

-- Та нiякої. Здається, там хтось пiрнув саме -- не можна ж стрибати!

Тато уважно подивився у воду, потiм на мене.

-- Тепер стрибай! -- наказав вiн.

1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 31
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт бесплатно.
Похожие на Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт книги

Оставить комментарий

Рейтинговые книги