Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт
0/0

Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт

Уважаемые читатели!
Тут можно читать бесплатно Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт. Жанр: Прочая детская литература. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн книги без регистрации и SMS на сайте Knigi-online.info (книги онлайн) или прочесть краткое содержание, описание, предисловие (аннотацию) от автора и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Описание онлайн-книги Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт:


Аудиокнига "Альфонс Цiттербаке" (українською мовою)



📚 "Альфонс Цiттербаке" - це захоплююча історія про пригоди маленького хлопчика на ім'я Альфонс. Він живе в маленькому містечку, де завжди відбувається щось цікаве та незвичайне. Альфонс завжди готовий допомогти друзям та вирішити будь-яку проблему, яка виникає на його шляху. Чи зможе він допомогти місцевому магу врятувати свою крамницю від закриття? Чи зможе він розкрити таємницю зникнення дивного каменю, який приносить удачу місту? Слухайте аудіокнигу "Альфонс Цiттербаке" і дізнайтеся, які пригоди чекають на головного героя!



🎧 На сайті knigi-online.info ви можете безкоштовно слухати аудіокниги онлайн без реєстрації. Тут зібрані найкращі бестселери та найцікавіші аудіокниги для всієї родини. Завітайте на сайт, щоб насолоджуватися захоплюючими історіями у будь-який зручний для вас час!



Про автора:



Герхард Гольц-Баумерт - німецький письменник, який відомий своїми яскравими та цікавими книгами для дітей та підлітків. Він створює захоплюючі світи, де кожен читач може знайти щось особливе для себе. Його твори завжди наповнені добротою, дружбою та пригодами, які залишають незабутні враження у серцях читачів.



Не пропустіть можливість поринути у чарівний світ "Альфонс Цiттербаке" разом з автором та головним героєм цієї захоплюючої аудіокниги!



📖 Слухайте аудіокнигу "Альфонс Цiттербаке" на сайті knigi-online.info і насолоджуйтесь кожною митью цієї захоплюючої історії!



Прочая детская литература
Читем онлайн Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 14 ... 31

Ледве встиг я закинути новий гачок iз наживкою, як поплавець вмить потонув. Не гаючи часу, я смикнув, i на гачку затрiпотiла рибина. Цього разу попався жирний окунь. Я показав татовi свої три рибини i сказав:

-- Правда, чудово?

Тато ледь кивнув. Вiн пильно дивився на свого нерухомого поплавця. Не пройшло й пiвгодини, як я впiймав ще маленького окунця, двi плiтки i лина. А тато не зловив нiчого. Вiн все частiше витягав свою вудку i уважно оглядав, нiби щось там було не так. Але все було в порядку. Нарештi, клюнуло i в нього.

-- Пiдсiкай! -- крикнув я.

-- Нi, -- заперечив тато. -- Я дам їй краще вхопитись. Тодi буде певнiше.

-- Зiрветься! -- не вгамовувався я. -- Пiдсiкай!

Тато смикнув, але вудлище не зiгнулось. Рибина, завдовжки з палець, затрiпотiла на гачку. Я зареготався, а тато сердито зиркнув, на мене. Одразу пiсля цього я впiймав ще рибину, втричi бiльшу за татову. Я хотiв знову закинути вудку, i тато теж розмахнувся. Волосiнi заплуталися. Пiвгодини морочилися ми з ними, перш нiж знову змогли закинути.

Тато гнiвався:

-- Краще б ти залишився вдома!

А я казав:

-- Але ж до мене йде найкраща риба!

I тато замовкав.

Потiм я ще впiймав окуня i двi плiтки, а тато знову нiчого.

-- Ану, давай помiняємося мiсцями. Переходь! -- запропонував вiн. Менi не хотiлося.

-- Ти менi тiльки рибу розженеш, -- пробурчав я, але послухався.

Коли ми мiнялися мiсцями, я пiдсковзнувся. Човен сильно захитався, i я випустив з рук вудку, її вмить однесло течiєю геть. Татовi довелося вiдв'язати човна, щоб дiстати мою вудку. Вiн знову дуже розсердився, але сказав тiльки:

-- Рибалцi край. Ми розiгнали всю рибу.

Тодi ми попливли в очерети i знову закинули вудки. Тато попрохав мене:

-- Поглядай на мою вудку, а я налаштую спiнiнг.

Гаразд. Поглядаю на його вудку. Аж раптом клюнуло. Я смикнув, але вудка й не зворухнулася. Здавалося, гачок зачепився за дно. На допомогу менi прийшов тато з пiдсакою. Витягли ми коропа -- фунтiв зо два було в ньому, не менше.

-- Це я впiймав, -- кажу татовi.

А вiн не погоджується:

-- Але ж моя вудка!

Справдi, чий же це короп? Чи мiй, бо я його впiймав, чи татiв, адже на його вудку? Ми так i не дiйшли згоди. Посидiли ще трохи, але бiльше нiчого не ловилося. Стало жарко. Знiчев'я вирiшив я дати своїм рибинам iмена. Коропа назвав Юмбо, великого окуня -- Максом, а плiток -- Анною i Петрою. А тато тим часом змотав вудки i запропонував :

-- Ану, берись за весла. Тiльки веслуй поволi. Сподiваюся, впораєшся. А я закидатиму спiнiнг -- може, впiймаю щуку.

Вiн узяв маленьку вудочку з котушкою i причепив до неї блискучу металеву рибинку. Яка смiшна наживка!

-- Це ж як? -- поцiкавився я. -- Зовсiм без черв'яка? Невже щука така дурна, що схопить цей шмат бляхи?

Тато взявся за голову.

-- Ой леле! Кого я взяв на рибалку! Це ж блешня.

Але щуку, мабуть, нелегко ошукати. Я веслував, тато закидав, та нiщо не чiплялось. Раптом тато крикнув:

-- Альфонсе, зупинимось тут.

Але човен плив собi далi -- я нiяк не мiг його зупинити. Тато стояв на кормi. Вудлище нап'ялося, нiби лук.

-- Назад! -- крикнув вiн. -- Ти ж порвеш менi всi снастi.

Але як подати назад, я не знав i геть розгубився. Одне весло вислизнуло у мене з руки i попливло. Я нахилився, щоб дiстати його, i впустив друге весло. Волосiнь у татової вудки перервалась, i наш човен загойдався на хвилях.

-- Що робити? -- спитав я тата. -- У нас тепер нема жодного весла!

Тато тiльки сумно кивнув. Чим же веслувати?

-- Може, руками? -- запропонував я.

Ми спробували веслувати руками. Виходило дуже повiльно. Тато мовчав. Я хотiв був утiшити його:

-- Зате ми наловили такої гарної риби.

Але тато навiть не поглянув на мене.

Тiльки десь о другiй годинi нас узяв на буксир якийсь рибалка, що саме пропливав мимо, i вiн дотяг нас до берега. Ми прив'язали човна i пiшли шукати весла. Заради тих весел нам довелось обiйти майже все озеро. Проблукали три години. Нарештi наша згуба знайшлася на другому боцi озера в очеретi.

Я роззувся, скинув шкарпетки i побрiв у воду по весла. Тато взяв одне весло на плече, я -- iнше. Я крокував попереду, тато за мною. Назад iшли швидше. Дорогою я склав i тут-таки проспiвав пiсеньку про нашу рибалку:

Ловлю-ловлю, тягаю

I спритно пiдсiкаю

Плiток та окунiв,

Линiв та коропiв.

Рибинка є i в тата,

Що я помiг пiймати.

-- Припини свою дурну пiсню! -- гримнув на мене тато.

I чого моя пiсенька йому не сподобалася?

-- Тут же нема риби, щоб я її наполохав, -- вiдказав я.

Далi я зробив цiкаве вiдкриття. Наче якийсь кумедний сiрий дзвоник прилiпився до стовбура дерева. Що воно могло бути? Я колупнув того дзвоника веслом. Ми й не зоглядiлись, як навколо нас загуло. Звiдки менi було знати, що то осине гнiздо? Тато став вiдмахуватися на всi боки веслом, але це не допомогло. Тодi я кинувся навтiкача, тато за мною.

Ми ще легко вiдбулися. Одна оса вжалила мене в ногу, а татовi дiсталось у праву щоку. Вiдразу ж пiсля цiєї пригоди з осами поїхали ми додому. Всю дорогу тато мовчав. На кожнiй зупинцi ми вискакували з поїзда i бiгали примочувати вжаленi мiсця.

Додому прибули не пiзно. Мама дуже зрадiла.

-- Коли тато їздить сам, вiн нiколи не повертається так рано, -сказала мама.

Тато лише кивнув, тримаючись за щоку, а я пошкандибав на кухню i переможно висипав рибу.

-- Що ти на це скажеш? -- спитав я маму, пiднявши коропа Юмбо.

-- Чудово! -- захоплено сказала мама. -- Пощастило ж татовi!

-- Та це я все сам наловив, -- заперечив я.

Тато тiльки махнув рукою i лiг на канапу. Мамi довелося прикласти йому до щоки глину з оцтом.

-- Наступної недiлi знову поїдете на рибалку? -- поцiкавилася вона.

Тато заперечливо похитав головою.

-- Ви ж стiльки наловили цього разу! -- не розумiла мама.

-- Не в тому справа, -- якось невиразно пробурмотiв тато i затулився газетою.

Наспiвуючи свою пiсеньку, я пошкутильгав надвiр, щоб розповiсти хлопцям про рибалку. Тепер я рибалив би щонедiлi. Це ж так чудово -ходити на рибалку!

Як ми з Великою Змiєю звалили тацю з пирогом

Скiльки всього доводиться менi терпiти! Але найгiрше для мене -це ходити в гостi. Менi стає погано, вже коли мама каже:

-- Не плануйте нiчого на недiлю. Поїдемо до тiтки Анни.

Тiтка Анна хороша -- для мене у неї завжди є цукерки. Але всi приготування -- вони просто жахливi. В таких випадках мама дуже нервує, безперестанку повчає нас iз татом, як слiд поводитися в гостях.

Якось тато одержав поштову листiвку. Вiн зрадiв i загукав до мене:

-- Альфонсе, мiй шкiльний товариш запрошує нас до себе в гостi на цю недiлю. Ти ж його знаєш -- ми з ним зустрiлись, коли вправлялися в стрибках головою вниз.

Звiсно ж, я пам'ятав його. Однак менi не дуже хотiлося йти до нього в гостi, бо я передчував, що вiд цього походу будуть самi прикрощi.

Настала недiля. Мама одягла мене в синiй матроський костюм. Не люблю я такого вбрання -- на ньому ж видно кожну пушинку. Тепер мушу стояти, мов пам'ятник, i пильнувати, щоб нiде на костюмi не з'явилася пляма -- привiд мамi посварити мене. До костюма та ще бiлi гольфи. Не встигнеш повернутись сюди-туди, як тi гольфи вже чорнi, i знову мама сердиться.

-- Що ти робиш, Альфонсе, коли заходиш до чужого помешкання? -запитала мама.

-- Ну, вiтаюся, -- здивовано вiдповiв я.

-- Нi, ти чекаєш, поки дорослi подадуть тобi руку, i лише тодi кажеш: "Добрий день". А взагалi, ти не повинен говорити, коли говорять дорослi.

Я кивнув i подумав: почалися готування.

Мама запитувала далi:

-- А що пiсля того, як привiтаєшся?

-- Ну, тодi сяду i буду їсти.

А то ж як iще?

-- Зовсiм не те, -- заперечила мама. -- Даси дядьковi Альфреду руку й низько вклонишся.

-- Не буду кланятись, -- вiдказав я.

-- Хлопець має рацiю, -- втрутився тато, що вже добрих пiвгодини морочився з краваткою -- у нього нiяк не виходив вузол. Щоб я коли почепив собi отаке на шию!..

-- Ось ти не носиш краватки, а сьогоднi вдягаєш, бо ми йдемо в гостi, -- сказала мама. -- I Альфонс не кланяється щодня, а в чужих людей кланяється!

Ми з татом замовкли. Коли мама готується йти в гостi, їй не можна перечити, бо вона вiдразу починає сердитись.

До дядька Альфреда ми їхали трамваєм. За всю дорогу я не змiг навiть у вiкно виглянути, бо мама безугавно повчала:

-- Всього їж потроху. Не бери пирога руками. Для цього є ложка. Не вибирай собi найкращий шматок, бо це управляє погане враження на людей.

Я тихенько заперечив:

-- Поганого шматка я теж не їстиму.

I так усю дорогу.

Татiв шкiльний товариш живе в гарному будинку, що стоїть у великому парку. Дорослi вiталися довго. Тато вiдрекомендував маму, дядько Альфред -- свою дружину. Тодi настала моя черга. Дорослi знайомилися i весь час приказували:

-- Як справи?.. Чи добре доїхали?.. Чудова погода... роздягайтеся...

Я мiркував, чи й менi треба щось сказати. Менi хотiлося запитати, чи доброго пирога вони спекли, але вирiшив промовчати. Дядько Альфред потис менi руку.

-- Ну, моя торпедо, виходить у тебе тепер стрибок головою вниз?

1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 14 ... 31
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт бесплатно.
Похожие на Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт книги

Оставить комментарий

Рейтинговые книги