Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт
- Дата:23.08.2024
- Категория: Детская литература / Прочая детская литература
- Название: Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
- Автор: Герхард Гольц-Баумерт
- Просмотров:1
- Комментариев:0
Аудиокнига "Альфонс Цiттербаке" (українською мовою)
📚 "Альфонс Цiттербаке" - це захоплююча історія про пригоди маленького хлопчика на ім'я Альфонс. Він живе в маленькому містечку, де завжди відбувається щось цікаве та незвичайне. Альфонс завжди готовий допомогти друзям та вирішити будь-яку проблему, яка виникає на його шляху. Чи зможе він допомогти місцевому магу врятувати свою крамницю від закриття? Чи зможе він розкрити таємницю зникнення дивного каменю, який приносить удачу місту? Слухайте аудіокнигу "Альфонс Цiттербаке" і дізнайтеся, які пригоди чекають на головного героя!
🎧 На сайті knigi-online.info ви можете безкоштовно слухати аудіокниги онлайн без реєстрації. Тут зібрані найкращі бестселери та найцікавіші аудіокниги для всієї родини. Завітайте на сайт, щоб насолоджуватися захоплюючими історіями у будь-який зручний для вас час!
Про автора:
Герхард Гольц-Баумерт - німецький письменник, який відомий своїми яскравими та цікавими книгами для дітей та підлітків. Він створює захоплюючі світи, де кожен читач може знайти щось особливе для себе. Його твори завжди наповнені добротою, дружбою та пригодами, які залишають незабутні враження у серцях читачів.
Не пропустіть можливість поринути у чарівний світ "Альфонс Цiттербаке" разом з автором та головним героєм цієї захоплюючої аудіокниги!
📖 Слухайте аудіокнигу "Альфонс Цiттербаке" на сайті knigi-online.info і насолоджуйтесь кожною митью цієї захоплюючої історії!
Прочая детская литература
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
-- Тiкаймо!
Хлопцi побiгли за мною, i ми сховалися в парку.
-- А де Ервiн? -- перевiвши подих, запитав я.
-- Вiн вискочив iз намету та як дремене! Лише крикнув: "Альфонса вхопила примара!" -- i зник.
Наляканi словами Ервiна, хлопцi збиралися покликати полiцiю, аж тут i я з'явився.
-- Що, натерпiвся? -- запитав Бруно i показав на пiдроблену кiстку, яку я все ще тримав у руцi.
-- Та було, -- буркнув я i шпурнув геть картонну руку i покривало примари. Петер i Бруно стали благати мене, щоб я ще розповiв про свої пригоди на "дорозi привидiв", але я тiльки сказав:
-- Ви ж бачили, хто боягуз? Коли почалося найстрашнiше, Ервiн утiк.
Вдома тато запитав:
-- Ну, як воно було, Альфi?
-- Ох! -- зiтхнув я. -- Страшенна нудьга. Ти б тiльки розсердився, коли б пiшов.
-- Принеси з льоху вугiлля, -- обiзвалася мама. Менi не хотiлось. Вiдверто кажучи, я боюсь ходити увечерi до льоху. Тож я вiдмовлявся, аж поки тато пiшов зi мною. Там, у льоху, стiльки павутиння, певно, є й пацюки. I хто його знає, що там ще ховається.
Як я вдавав п'яного
Це було на день народження Бруно. Нас, своїх друзiв, вiн запросив прийти пiсля урокiв на каву. Ми були самi в помешканнi. Батьки Бруно працювали. Його мама приготувала для нас пiсочний торт i повний кавник кави. Все було смачне.
Попоївши, ми стали гратися. Спочатку в iндiанцiв. Бруно обрали вождем, бо це ж його день народження. Завжди вiн був простим iндiанцем i звався Косий Вуж, а сьогоднi ми його назвали Соколиним Оком. Я став чаклуном i одержав iм'я Мудрий Вугор. Люлька миру, що її менi як чаклуновi доводилося весь час палити, не подобалась менi. Люльку Бруно взяв у свого батька, i була вона, звiсно, без тютюну. Але й без тютюну менi стало погано вiд неї (виросту i то нiколи не торкнуся до люльки).
Потiм ми гралися в пiратiв. Це теж надзвичайно цiкаво. Канапа стала пiратським кораблем, а килим -- кораблем, на який напали пiрати. Бруно, знову ж таки через свiй день народження, був капiтаном. На жаль, пiд час битви вiдламалася нiжка у канапi, i нам довелося припинити гру. Та Бруно знайшов вихiд. Вiн узяв кiлька книжок iз батькової шафи i пiдклав їх замiсть вiдламаної нiжки. Канапа знову стояла мiцно.
Ми не знали, в що грати далi.
-- Придумав, -- обiзвався я. -- Вгадайте, у що ще можна зiграти?
-- В пожежникiв, -- випалив Бруно.
Я тiльки посмiхнувся.
-- В лiкаря i хворих.
-- В пiжмурки.
-- В залiзницю.
-- В прикордонникiв.
Нi, нiхто не вгадав.
-- Пограємося в ресторан. Ми святкуємо день народження Бруно. Потiм будемо наче п'янi.
Всi вiдразу погодилися. Ми переодяглись. Я був дiдусем Бруно i тому одержав капелюх i рукавицi.
Ервiн став офiцiантом, а ми всi -- гостями за столом у ресторанi.
-- Офiцiанте! -- покликав я.
Але Ервiн, що саме щось шукав на кухнi, не обiзвався.
Я гукнув знову:
-- Офiцiанте, книгу скарг!
Ервiн негайно ж з'явився.
Через руку у нього був перекинутий рушник.
-- Сьогоднi у мого онука день народження, -- повiльно, басом почав я. -- Будь ласка, принесiть нам п'ять чарок чогось мiцненького.
Ервiн щось записав на папiрцi i зник на кухнi. Назад вiн повернувся iз чарками на тацi. В чарках була якась червона рiдина. Ми цокнулися, побажали Бруно здоров'я i випили. Це було ситро.
Потiм усi страшенно смiялись, бо воно справдi схоже на вино. Петер замовив ще раз. Ми випили знову. Ервiн хотiв випити з нами, але ж офiцiантовi не можна. Тодi Бруно звелiв:
-- Хай Ервiн наллє й собi чарку. Коли в ресторанi святкується день народження, офiцiант може теж випити.
Коли ми випили по п'ять склянок ситра-вина, я сказав:
-- Тепер ми п'янi i можемо потанцювати.
Ми танцювали, щось вигукували. Похитуючись, я пройшовся по кiмнатi, пiд сорочку спереду запхнув подушку i попрохав:
-- Ще... чарочку ви...на, офiцiанте.
Надзвичайно цiкава була гра.
Але мама Бруно думала iнакше. Ми не чули, як вона зайшла до кiмнати. I треба ж було менi заточитися i впасти просто їй пiд ноги!
-- Що тут коїться? -- голосно запитала вона.
Бруно пiдморгнув менi. Вiн хотiв i далi продовжувати гру.
-- Добрий день, матусю! -- якось дивно сказав вiн. -- Ви...но... таке смачне!
Тут я гукнув:
-- Офiцiанте! Ще ч...ар...очку!
Мама Бруно швидко пiдiйшла до столу i побачила чарки.
-- Ой лишенько! Що ви наробили? Ви ж усi п'янi!
Ми засмiялися -- гра вийшла на славу.
-- Де ви взяли вино? Хто вас пiдбурив?
Мама Бруно поодинцi перетягла нас усiх на канапу.
-- Мамо, -- смiючись, почав Бруно, -- хiба ти не бачиш, що все це жарти?
-- Жарти? Ось я покажу вам жарти!
Вона була така серйозна i сердита, що ми перестали смiятись. Бруно намагався все пояснити.
-- Мамо, я повинен тобi сказати... -- але доказати не змiг.
-- Бруно! Хто вас пiдбурив пити вино? Скажи менi правду!
Бруно знову спробував пояснити, що ми пили ситро i що все це просто гра, але його мама тiльки ще дужче розсердилася i закричала:
-- Хто вас пiдбурив, скажи правду? Хто?!
Тодi Бруно показав на мене:
-- Цiттербаке пiдбурив нас.
Вона кивнула, немов iнакше i бути не могло.
-- Ти ж на таке не здатний, Бруно.
Я почервонiв, на лобi у мене виступив пiт.
-- Ти аж розчервонiвся вiд вина, -- зауважила мама Бруно.
-- Та ми ж нiчого поганого не зробили, -- пробелькотiв я.
-- Що? Нiчого поганого? Ось я вiдведу тебе додому i про все розповiм твоїм батькам!
Що ми могли iще сказати? Треба було розходитись. Мама Бруно повела мене до батькiв. Я тiльки показав Бруно кулака i шепнув йому на вухо:
-- Зрадник!
Коли я з мамою Бруно став на порозi, моя мама зблiдла.
-- Щось сталося? -- схвильовано запитала вона. Я похитав головою.
-- Можна, я вам розповiм, панi Цiттербаке? -- спитала мама Бруно.
Мене залишили в коридорi. Одначе я чув, як вони розмовляли в кiмнатi.
-- Приходжу додому... нiчого не пiдозрюю, аж там цiлковите безладдя... дiти п'янi... ваш син пiдмовив... чарками вино.
Таке почув я крiзь дверi.
Потiм покликали мене.
-- Що ти накоїв, Альфонсе? -- в розпачi запитала мама.
-- Таж нiякого вина ми не пили!
Мама Бруно обурилася.
-- Кажи правду! -- крикнула вона.
-- Ми... пили...
-- А чому ж ти сказав, що ви не пили? -- тихо запитала мама.
-- Нi, ми не пили.
Я зовсiм заплутався.
-- Ми пили, -- сказав я.
-- Вiн навiть не розумiє, що говорить, панi Цiттербаке, -- сказала мама Бруно i похитала головою.
Я не заперечував. Тепер менi було однаково. Мама ще запитала, може, то мене хтось пiдмовив? Я вiдповiв, що все зробив сам.
-- Еге ж, мiй Бруно на таке не здатний, -- сказала насамкiнець мама Бруно.
Тодi я спересердя крикнув, що Бруно боягуз i вiн намагається все звалити на когось iншого, хоча теж пив разом з усiма i так само спотикався.
Мама сiла, мов пiдкошена:
-- Що з тебе буде, Альфонсе? Ти не в мене удався.
Менi довелося негайно лягати в лiжко. Я був покараний. Цього чудового дня я мусив лежати в лiжку через якiсь кiлька склянок ситра. Бувало, пив його досхочу i нiчого менi не казали.
Прийшов тато, i мама негайно розповiла йому про все. Вiн спочатку засмiявся, але мама сказала, що все це небезпечно, i вiн одразу ж спохмурнiв. Тато пiдiйшов до мого лiжка i зажадав пояснень. Я розповiв, як усе було насправдi, сказав, що то було не вино, а ситро. Тато слухав i смiявся так, що аж шибки деренчали. Зайшла мама, така сердита. Тато розповiв їй про все, i вона теж розсмiялася. Менi дозволили встати i за вечерею дали чарочку ситра.
Тепер щоразу, коли зустрiчаю маму Бруно, я починаю хитатися, мов п'яний. Я розумiю, що це погано, але ж за всяку провину має бути кара, каже наша вчителька, панi Еке.
Прикрощi через рукавичку iз штучної козиної шкiри
Якось я знайшов на вулицi рукавичку. Непогана ще рукавичка з червоної шкiри, з жовтою кнопкою. Мабуть, випала у когось iз кишенi. Поперед мене поспiшала кудись жiнка. Я кинувся за нею. Ледве переводячи подих, запитав її:
-- Може... ви...
-- Я не роздаю грошей. Не старцюй, -- вiдрiзала жiнка i зиркнула на мене крiзь свої блискучi окуляри.
Я простяг їй рукавичку, але побачив, що у неї зеленi рукавички, кинувся далi. А та жiнка гукнула менi навздогiн:
-- Нахабний хлопчисько!
Аж ось iде менi назустрiч якась бабуся.
-- Чи не ви, бува, загубили? -- запитав я i показав їй рукавичку з жовтою кнопкою.
-- Га? Кого набили? -- перепитала старенька. Певно, вона недочувала. Тодi я гукнув дужче:
-- Та нi! Я питаю, чи це не ваша рукавичка?
-- Еге ж, -- вiдказала бабуся, -- бридка звичка.
Я закричав ще голоснiше:
-- Чи це не ваша ру-ка-вич-ка?
-- Чого ти кричиш на стару жiнку, йолопе? -- гримнув якийсь перехожий i вхопив мене за комiр.
-- Та хiба я кричу! Лише питаю про рукавичку. А може це ваша?
-- От нахаба! -- розлютився перехожий.
I я хутенько накивав п'ятами.
Потiм я звертався ще до багатьох людей. До залiзничника, до молодої жiнки, до мотоциклiста, що саме лагодив свого мотоцикла, до юнака, за що той одважив менi запотиличника, ще до якоїсь жiнки i до якогось чоловiка. Чоловiк був дуже люб'язний. Вiн пояснив, що рукавичка з козиної шкiри i зроблена зi смаком. А жiнка була iншої думки. Мовляв, ця рукавичка -- справжнiсiнький мотлох, бо пошита iз штучної шкiри, i такої вона нiколи б не носила.
- Набоб - Альфонс Доде - Классическая проза
- Вічник - Дочинець Мирослав Іванович - Исторические приключения
- Знаменщик - Альфонс Доде - О войне
- Різдвяна пісня в прозі - Чарльз Дікенз - Классическая проза
- Вверх тормашками – вниз Аджикой - Сергей Кобах - Юмористическая проза