Форма входа
0/0
Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт
- Дата:23.08.2024
- Категория: Детская литература / Прочая детская литература
- Название: Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
- Автор: Герхард Гольц-Баумерт
- Просмотров:1
- Комментариев:0
Уважаемые читатели!
Тут можно читать бесплатно Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт. Жанр: Прочая детская литература. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн книги без регистрации и SMS на сайте Knigi-online.info (книги онлайн) или прочесть краткое содержание, описание, предисловие (аннотацию) от автора и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Описание онлайн-книги Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт:
Аудиокнига "Альфонс Цiттербаке" (українською мовою)
📚 "Альфонс Цiттербаке" - це захоплююча історія про пригоди маленького хлопчика на ім'я Альфонс. Він живе в маленькому містечку, де завжди відбувається щось цікаве та незвичайне. Альфонс завжди готовий допомогти друзям та вирішити будь-яку проблему, яка виникає на його шляху. Чи зможе він допомогти місцевому магу врятувати свою крамницю від закриття? Чи зможе він розкрити таємницю зникнення дивного каменю, який приносить удачу місту? Слухайте аудіокнигу "Альфонс Цiттербаке" і дізнайтеся, які пригоди чекають на головного героя!
🎧 На сайті knigi-online.info ви можете безкоштовно слухати аудіокниги онлайн без реєстрації. Тут зібрані найкращі бестселери та найцікавіші аудіокниги для всієї родини. Завітайте на сайт, щоб насолоджуватися захоплюючими історіями у будь-який зручний для вас час!
Про автора:
Герхард Гольц-Баумерт - німецький письменник, який відомий своїми яскравими та цікавими книгами для дітей та підлітків. Він створює захоплюючі світи, де кожен читач може знайти щось особливе для себе. Його твори завжди наповнені добротою, дружбою та пригодами, які залишають незабутні враження у серцях читачів.
Не пропустіть можливість поринути у чарівний світ "Альфонс Цiттербаке" разом з автором та головним героєм цієї захоплюючої аудіокниги!
📖 Слухайте аудіокнигу "Альфонс Цiттербаке" на сайті knigi-online.info і насолоджуйтесь кожною митью цієї захоплюючої історії!
Прочая детская литература
Читем онлайн Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
Як запiдозрили, що я перший помiтив аеростат
Я ледве утiк од великих хлопцiв. Вони хотiли вiдлупцювати мене, а це ж пiдло! Нiчого я їм не зробив, нi в чому не винний. А на мене ще й кiлька дорослих нагримали.
Це було так. Ми спускалися з горбка на санчатах. Тiльки-но я прийшов, усi й почали надi мною смiятись:
-- Ось i Цiттербаке iз своєю качкою! Нiби так важливо, якi в кого санчата i на що вони схожi. Аби їздець був добрий. Тож я сказав:
-- Не турбуйтесь. Iз своєю качкою я всiх вас переможу i встановлю рекорд!
Ми каталися всiм загоном -- готувалися до шкiльних змагань. Але я нiяк не мiг здобути перемогу, хоч дуже старався. "Мабуть, справа таки в санчатах", -- подумав я. А потiм сталося оте трикляте зiткнення.
Коли ми їхали вниз, а хтось стояв на дорозi, то кричали:
-- Геть з дороги, носороги! Старт у мене вийшов чудовий, це я сам помiтив. Моя качка набрала добрячого розгону. Раптом я побачив: просто передi мною в снiгу лежать двоє дiвчаток, i санчата перекинутi. Не знаю, чому я не гукнув їм, як слiд було: "Геть з дороги, носороги!", а крикнув:
-- Геть з дороги, доги-гоги!
Просто таке спало менi на думку. Так чи iнак, дiвчатка не зважили на мiй крик -- подумали, певно, що я жартую. Я налетiв на їхнi санчата, розбив свою качку i трохи носа. Всi кинулися до мене. Але побачивши, що я тiльки розбив свої санчата i трохи носа, а бiльше нiчого й не сталося, вони перестали спiвчувати менi й почали мене лаяти. А Петер сказав:
-- Альфонсе, ти порушив правила катання, а це ж могло призвести до бiди.
-- А це що? -- показував я на рештки моєї качки.
Однак, Петер був невблаганний:
-- Я гадаю, що на сьогоднi ми виключимо Цiттербаке з нашої команди.
Я тiльки викрикнув свою нiсенiтницю "Геть з дороги, доги-гоги!" i засмучений подався геть.
Бруно кинув менi навздогiн:
-- Погляньте, Альфонс ще й носа задирає!
Я справдi задер голову, бо з носа трохи текла кров. Це тому, що я вдарився. З носом ставало все гiрше. На розi я зупинився i постояв, задерши угору носа. Тут нашi не могли побачити мене i подумати, що то пиха. Так я постояв хвилин п'ять, поки перестала бiгти кров. Тодi я вiдiйшов i здивувався: на тому мiсцi, де тiльки що стояв я, було кiлька старших хлопцiв й навiть двоє дорослих. Вони стояли, позадиравши вгору носи. "Мабуть, теж поламали санчата i порозбивали носи", -- подумав я i пiшов додому. Поклав у сараї свою поламану качку й знову пiшов на гiрку. Менi хотiлось хоч побачити, хто став переможцем. А на розi вже зiбрався чималий натовп. Чоловiк п'ятдесят. Вони сперечалися.
-- Кажуть, пролiтав аеростат... нi, метеор... та то промайнув лiтак iз стрiлоподiбним крилом... тут один хлопчина перший бачив... -почув я.
-- Ага, ось i вiн! -- вигукнув хтось.
Я озирнувся. Про кого це?
-- То що ж ти бачив? -- спитав мене якийсь чоловiк.
-- Я-а-а? -- здивувався. -- Нiчогiсiнько!
-- Що? -- закричали хлопцi. -- То вiн нас усiх пiддурив!
-- Вiн же стояв на розi i вдавав, нiби щось там побачив угорi!
Ох яке й лютi були всi! Я хутчiй накивав п'ятами, а то старшi хлопцi надавали б менi духопеликiв.
I треба ж, щоб у цю мить мене помiтив Бруно! Завтра ж вiн обов'язково розповiсть у класi, що я знову щось утнув.
Але хiба я винний, що треба так довго чекати, поки перестане текти кров з носа?
Як у мене була нежить
Я помiтив, що у мене нежить. Буде сильна нежить чи не дуже, я завжди знаю з самого початку. Коли легка нежить, я довго ходжу iз закладеним носом та й усе. Цього разу мала бути сильна нежить. Кожного разу, як я чхав, у мене нiби корабельний дзвiн у головi бив, а з очей текли сльози, мов у дiвчинки, в якої забрали ляльку. Вдома я намагався не чхати i не говорити про мою нежить. Вирiшив чекати до четверга. В п'ятницю ж у нас контрольна з арифметики, от тодi я й ляжу в лiжко.
В четвер увечерi в мене ще була досить сильна нежить. Я перестав стримуватись i почав гучно чхати i сякатися -- виходило, мабуть, не гiрше, нiж у хворого ведмедя.
-- Хлопче, ти чхаєш так, що аж шибки деренчать, -- спiвчутливо сказала мама. Я подивився на неї очима, повними слiз. Мама приклала менi до лоба руку.
-- I так зрозумiло, що є температура, -- швидко сказав я, щоб випередити маму.
-- Певно, треба тобi трохи полежати. Альфi.
Менi не хотiлося в лiжко, але я згадав про контрольну з арифметики i погодився. Закутав шию товстою колючою шаллю, лiг на канапi та наковтався таблеток. Щоразу, коли мама заходила до мене, я починав стогнати.
Був чудовий вечiр. Я читав книжку i радiв, що через нежить не буду завтра писати контрольну з арифметики.
Прийшов тато з роботи. Побачив мене на канапi. Вiн спочатку злякався.
-- Альфонсе, ти що, хворий?
Я повагом кивнув.
-- Температура? -- запитав вiн.
Ми з мамою здвигнули плечима. Тато принiс термометр. Я мiцно затис його пiд пахвою, але вище тридцяти семи ртутний стовпчик не пiдiйнявся, зупинився якраз на червонiй рисцi.
Тато уважно подивився на мене, потiм звелiв мамi принести ложку i подивився менi в рот.
-- Все гаразд, -- сказав вiн. -- Горло болить?
Я похитав головою. Все одно правда випливла на поверхню.
-- Послухай, -- тихо сказав тато мамi, -- у хлопця легенька нежить, таку дуже просто пiдхопити за цiєї погоди, а ти закутала його, мов тяжкохворого.
Я не на жарт розiчхався i дав волю усiм дзвонам у своїй головi. З очей у мене струмками потекли сльози. А тато навiть не глянув на мене.
-- Температури нема, горло не болить, отже не зачиняй його у квартирi. На свiжому повiтрi все швидше минеться.
-- Я ж його не зачиняю. Вiн сам лiг. А попередити хворобу легше, нiж вилiкувати.
Я помiтив, що мама сердиться -- мабуть, тому, що не може переконати тата.
-- Простудi найкраще запобiгти на свiжому повiтрi, -- стояв на своєму тато.
-- Вiд того вiн ще дужче захворiє. Не в кожного ж такий мiцний органiзм, як у тебе, -- не здавалася мама.
А тато знову:
-- Альфонс мiй син, для нього нежить -- наймiзернiша дрiбниця. Правда ж, Альфi?
Що менi було сказати? Я вiдповiв:
-- Нi, для мене це просто дрiбниця.
-- Не збивай хлопця з пантелику. Хай вiн полежить i вилiкується, -- ще дужче розсердилася мама.
-- Якщо нема хвороби, то нiчого й лiкувати. Нi температури, анi болю в горлi...
За вечерею всi ми якось принишкли. А я залюбки виїв аж двi тарiлки рисового бульйону, зовсiм забувши про свою нежить. Перед сном i наступного ранку менi ставили термометр. Обидва рази було тридцять шiсть i вiсiм десятих. Довелося йти до школи. Менi не хотiлось, але тато суворо сказав:
-- Альфонс не хворий, а обов'язок є обов'язок.
Отак нежить пiдвела мене -- довелося йти на контрольну.
Пан Фiлькендорф диктував задачi, а я сидiв собi, понуро втупившись в зошит. Побачивши, що я нiчого не роблю, пан Фiлькендорф здивувався i спитав, чи я вже розв'язав усi задачi. А я й не починав, бо не пiдготувався.
-- Цiттербаке, не розумiю тебе. Ти ж мав досить часу, щоб пiдготуватися, -- сказав вiн.
Замiсть вiдповiдi я чхнув так, що аж сльози бризнули на папiр i розвезлося написане.
Був чудовий сонячний день, а я чхав, i все приказував:
-- Тiльки тихiше, нежить, не зраджуй мене!
Увечерi тато спроквола зайшов до кiмнати. Замiсть привiтання вiн гучно чхнув:
-- У мене страшенна нежить, -- сказав вiн i протер хустинкою очi. -- Болить голова, нiби от-от розпадеться.
Тато навiть не помiтив, що за вечерю я з'їв тiльки половину омлету. Я взагалi не полюбляю омлету, й тато завжди стежить, щоб я з'їдав усе до крихти. Пiсля вечерi вiн лiг на канапу.
Я запропонував:
-- Давай прогуляемося, тату. Воно ж добре при нежитi -- на свiжому повiтрi вiдразу стає легше.
Тато тiльки махнув рукою i затулився газетою. Мама розхвилювалася:
-- Тiльки не захворiй, Паулю. Так погано, коли ти хворiєш.
-- Облиш мене, -- простогнав тато, ковтаючи таблетки, якi я не встиг попити.
Я принiс термометр, але тато не схотiв мiряти температуру i сказав, щоб я не турбував його такими дурницями. Зрештою, вiн усе-таки помiряв температуру. Термометр показував тридцять сiм, точно на червонiй рисцi.
-- Завжди у мене тридцять шiсть, а тридцять сiм -- це вже висока температура, -- буркнув вiн i знову затулився газетою.
Потiм вiн одяг вовнянi шкарпетки i закутав собi шию хусткою.
-- У тебе й горло болить? -- запитала мама.
Тато буркнув iз-за своєї газети:
-- Нi, але якось неприємно у ротi.
-- У мене теж! -- вигукнув я. -- Це вiд омлету.
Мама розсердилась. Ох, який це був довгий вечiр! Ми, чоловiки, лежали зайнятi нежиттю i наввипередки чхали. Коли говорити вiдверто, то тато чхав i стогнав бiльше, нiж я. Навiть увi снi я чув, як вiн чхає. Вранцi я зустрiв тата, коли вiн виходив iз ванни.
-- Пiдеш сьогоднi на роботу? -- запитав я. Тато стояв перед дзеркалом i розглядав своє горло.
-- Мушу йти, Альфонсе, -- буркнув тато. -- Хоч у мене гуде в головi, мов у цеху, але обов'язок є обов'язок. На мене чекає бригада.
-- Теж писатимеш контрольну з арифметики? -- поцiкавився я.
-- Верзеш казна-що, -- здвигнув плечима тато, ковтаючи таблетку.
-- Еге ж, -- сказав я, i менi захотiлось якнайшвидше стати дорослим. Тодi легше буде терпiти нежить. I нiяких тобi контрольних з арифметики.
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт бесплатно.
Похожие на Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт книги
- Набоб - Альфонс Доде - Классическая проза
- Вічник - Дочинець Мирослав Іванович - Исторические приключения
- Знаменщик - Альфонс Доде - О войне
- Різдвяна пісня в прозі - Чарльз Дікенз - Классическая проза
- Вверх тормашками – вниз Аджикой - Сергей Кобах - Юмористическая проза
