Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт
- Дата:23.08.2024
- Категория: Детская литература / Прочая детская литература
- Название: Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
- Автор: Герхард Гольц-Баумерт
- Просмотров:1
- Комментариев:0
Аудиокнига "Альфонс Цiттербаке" (українською мовою)
📚 "Альфонс Цiттербаке" - це захоплююча історія про пригоди маленького хлопчика на ім'я Альфонс. Він живе в маленькому містечку, де завжди відбувається щось цікаве та незвичайне. Альфонс завжди готовий допомогти друзям та вирішити будь-яку проблему, яка виникає на його шляху. Чи зможе він допомогти місцевому магу врятувати свою крамницю від закриття? Чи зможе він розкрити таємницю зникнення дивного каменю, який приносить удачу місту? Слухайте аудіокнигу "Альфонс Цiттербаке" і дізнайтеся, які пригоди чекають на головного героя!
🎧 На сайті knigi-online.info ви можете безкоштовно слухати аудіокниги онлайн без реєстрації. Тут зібрані найкращі бестселери та найцікавіші аудіокниги для всієї родини. Завітайте на сайт, щоб насолоджуватися захоплюючими історіями у будь-який зручний для вас час!
Про автора:
Герхард Гольц-Баумерт - німецький письменник, який відомий своїми яскравими та цікавими книгами для дітей та підлітків. Він створює захоплюючі світи, де кожен читач може знайти щось особливе для себе. Його твори завжди наповнені добротою, дружбою та пригодами, які залишають незабутні враження у серцях читачів.
Не пропустіть можливість поринути у чарівний світ "Альфонс Цiттербаке" разом з автором та головним героєм цієї захоплюючої аудіокниги!
📖 Слухайте аудіокнигу "Альфонс Цiттербаке" на сайті knigi-online.info і насолоджуйтесь кожною митью цієї захоплюючої історії!
Прочая детская литература
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
-- Ти знову не їв?
А тато додасть:
-- Справжнiй Цiттербаке... -- ну, ви вже знаєте, що вiн скаже далi.
Нiчого, я придумав. Вийшов надвiр i звернувся до Бруно, Петера й Ервiна:
-- Ви хочете їсти?
-- Нi, а що таке? -- запитали вони.
-- У нас є класнi яйця, i треба їх знищити.
Як справжнi друзi, вони прийшли до мене додому, i ми з'їли ще чимало: Бруно четверо, Петер двоє, Ервiн двоє з половиною i я пiв-яйця. Але ж це тiльки дев'ятеро! Лишилося ще 46 штук. Одне яйце я дрiбненько покришив i висипав у миску Чистуновi. Але той теж не великий любитель яєць. Отже, ще 45. Я знову вийшов надвiр i привiв цiлу ватагу дiтвори. Всi разом з'їли 17 яєць. Одна мала дiвчинка навiть запхикала, бо вiд яєць у неї заболiв живiт. У мене самого живiт уже давно болiв, та я терплячий.
Що робити з рештою яєць, я не знав. Пересиливши себе, з'їв ще одне. Пiсля цього менi не лишалося нiчого iншого, як лягти на канапу i попивати воду.
"Що ж воно буде? -- думав я. -- Тато з мамою скажуть, що менi треба нарештi стати справжнiм юнаком, а я навiть яєць не поїв".
Менi таки перепало, але трохи не за те. Я все ще лежав на канапi, коли повернулася з роботи мама. Спершу вона зайшла на кухню i гукнула до мене:
-- Альфi, ти знову нiчого не їв? Що з тебе буде?
-- Що? Я нiчого не їв? Їх залишилося всього кiлька! -- вiдповiв я. -- Не збираюся тебе обдурювати.
Було чути, як мама торохтить на кухнi посудом.
-- Навiть до смаженої картоплi не торкнувся, -- долинуло до моїх вух.
"Чому це смаженої картоплi? -- сердито подумав я. -- Спершу 60 яєць, а тодi ще й смаженої картоплi!"
Раптом мама зойкнула, i на пiдлогу впала металева накривка.
-- Що... це? Де яйця? Що ти з ними зробив?
-- Та яйця... -- почав я, i менi захотiлося бути чесним. -- Я їх поїв iз своїми друзями, але бiльше ми не подужали.
Мама стояла у дверях i сердито свердлила мене поглядом.
-- Яйця, яйця! -- приказувала вона. -- Ними я хотiла пiдсипати квочку! Такi чудовi яйця! -- ще раз вигукнула вона.
На кухонному столi лежала мамина записка: "Пiдiгрiй смажену картоплю i приготуй собi яєшню". У мене в животi бурчала купа яєць, а мама ж наказувала менi з'їсти тiльки одне.
Мама вкотре каже, що я страшенно неуважний. А що менi робити? Гадав, хоч раз по-справжньому попоїв, а виявляється, знову все не так, як треба.
Я лежу на канапi й спостерiгаю за Чистуном. Вiн сидить у своїй клiтцi, схилив набiк голiвку i дивиться в миску на покришене яйце.
-- Так, так, -- уголос подумав я. -- Обом нам тяжко...
Як я катався на "кротовi"
Я завжди думаю собi: в селi не буває нiяких пригод, адже там нема технiки, а тiльки корови, конi та собаки, що на технiцi не розумiються.
На лiтнi канiкули я знову поїхав до дядька Тео й тiтки Марти.
-- Тiльки цього разу в корiвник я не пiду, -- з самого початку попередив я дядька Тео, бо добре затямив торiшню пригоду з коровами.
Дядько Тео засмiявся: -- О, у нас новий корiвник, i доїмо по-новому, "ялинкою". Цю рiч тобi треба обов'язково побачити, хлопче з мiста.
"Що воно за ялинка?" -- подумав я, але промовчав. На вечерю тiтка Марта подала картоплю в лушпиннi й маринованого оселедця. Чудовий оселедець! Я їв, а думав про ялинку в корiвнику. Дiдько його знає, як можна ялинкою доїти корiв? Може, то корiвника вистеляють ялинками? Але чи подобається коровам лежати на глицi? Чи ялинками годують корiв? Може, вони залюбки їдять такий корм?
Я похвалився тiтцi Мартi й дядьковi Тео, що у нас тепер смiття вивозять не кiньми, а машинами. Ззаду до машини пiдносять ящики, i вона сама вигрiбає смiття. I смiттярам тепер менше мороки.
Тiтка Марта i дядько Тео зовсiм не здивувалися, коли я розповiв їм про це.
Тiтка Марта сказала:
-- А у нас тут комбайни. Вони самi косять збiжжя, зразу ж його обмолочують i викидають готовий хлiб.
Дядько Тео пiдморгнув менi:
-- Печеного хлiба комбайн ще не викидає, але до цього вже недалеко, i тодi праця селянська стане ще легша.
-- У нас нове електричне освiтлення на вулицях, -- гордо повiдомив я.
-- А в нас у кооперативi тепер електричнi доїльнi апарати, -сказав дядько Тео i знову пiдморгнув менi. А я подумав собi: "Того, що у нас є, у вас не буде, а ваше ми побачимо".
Наступного дня ми з дядьком Тео пiшли подивитися на новий корiвник. Який же вiн чудовий, а чистота -- мов у лiкарнi!
-- Тут коровам добре, i молока вони дають бiльше, нiж давали у тих старих темних хлiвах, -- розповiдав дядько Тео, погладжуючи корову по лобi. Я вже був навчений i остерiгався пiдходити близько до корiв. Але менi не хотiлося здаватись, i я сказав:
-- Так, у вас у кооперативi гарний корiвник. Що правда, то правда. Але одне незрозумiло: де ви рубаєте для корiвника ялинки?
Дядько Тео здивовано подивився на мене:
-- Якi ялинки?
-- Ну, найновiша наука. Ви ж самi казали, що доїте корiв ялинкою?
Спочатку менi здалося, що заревiв бугай. Але це так зареготав дядько Тео, приказуючи:
-- Ялинки... може, ними лоскочуть корiв, щоб надоїти бiльше молока? Го-го! Ну й насмiшив ти мене!
Дядько Тео реготав так гучно i так сопiв, що всi корови, якi були в цьому науковому корiвнику, повернули до нас голови i понашорошували вуха.
Я був ображений.
Дядько Тео поплескав мене по плечу своєю широкою, мов лопата, рукою.
-- "Ялинка", Альфонсе, -- це така установка, нове досягнення науки. Нею ми доїмо корiв швидко й чисто. Глянь, зовнi вона скидається на ялинову гiлку. Ось чому i назва така. Хiба ти цього не знав?
Отак я осоромився iз своєю машиною-смiттєвозом та новим освiтленням вулиць.
Тут, на селi, у них таки багато цiкавого. А скiльки ще прикрощiв тут було у мене!
У дiтей сiльської школи теж є пiонерський табiр. Я ходив туди, хотiв побачитись iз торiшнiми знайомими. З ними було дуже весело. Ходив я також на їхню пiонерську лiнiйку. Щоб вони не мали мене зовсiм дурним, я їм сказав при першiй же зустрiчi:
-- У вас чудовий корiвник. А "ялинка"? Це ж найновiше досягнення технiки!
I я вдав, нiби давно вже все це знаю.
Якось до мене прийшов Вiллi, агрономiв син. Вiн хотiв порадувати мене хорошою новиною:
-- Завтра ми, найкращi пiонери школи, йдемо в МТС -- побачимо "гусеницi" i "крота".
Ото знайшов, чим мене здивувати!
-- Пхе, -- махнув я рукою. -- Гусеницi та кроти для мене не новина. Вони є i в нашiй школi. Один крiт стоїть у нас у вiтринi.
Вiллi витрiщив на мене очi.
-- Отож, -- гордовито сказав я, -- не думайте, що тiльки ви щось можете.
Наступного дня ми пiшли в МТС. Нас вiв молоденький тракторист.
Вiллi сказав дiтям:
-- Альфонс уже вивчив будову "гусениць" i "крота".
Всi здивувалися. На подвiр'ї МТС стояли трактори та багато iнших машин, яких я нiколи не бачив i не знав, для чого вони потрiбнi. Тракторист пояснив усе: якi машини самi збирають картоплю, якi кукурудзу, а якi -- буряки. Був тут також комбайн, заввишки майже з наш будинок. Я вiдразу ж уявив, як iз нього вискакують хлiбини.
Що тут iще може бути? Кiлька строкатих гусениць i напхане опудало крота. Отут буде нагода розповiсти, чому крiт слiпий i чому такi сильнi у нього лапи-лопати.
-- Отже, оце "гусеницi", -- сказав тракторист. Я дивився на трактор i не бачив нiяких гусениць.
-- А де ж тi гусеницi? -- тихо запитав я Вiллi.
-- Ось тут, -- сердито буркнув вiн.
-- Та де ж? -- прошепотiв я.
-- А я гадав, ти знаєш, де "гусеницi", -- зовсiм розсердився Вiллi. Я лише кивнув головою.
Ми стояли перед могутнiм трактором, що височiв на широчезних ланцюгах.
-- Цi гусеничнi трактори виготовляються в Радянському Союзi. Цим трактором можна їздити по найгрузькiшому болоту, -- пояснював тракторист.
Оце здорово! Якi цi "гусеницi" товстi та широкi! Тракторна таких "гусеницях" має бути сильний, мов слон, вiн може проїхати просто крiзь наш будинок.
-- А оце "крiт", вiдоме самохiдне шасi.
Але перед нами був не крiт, а трактор, до якого можна чiпляти багато рiзних знарядь. Я мовчки дивився i не знав, чим би похвалитися. Сказати було нiчого. А тракторист звернувся до мене:
-- Я чув, ти вже знаєш "крота". Може, у себе в мiстi ти вивчав його на уроках виробничого навчання й навiть їздив на ньому?
Я кивнув. Не хотiлося зiзнаватись, що я не знаю нової технiки, зокрема "крота".
-- Ну, то сiдай, -- усмiхнувся тракторист.
Признатися б...
Я набундючився i вилiз на трактор.
-- Одне коло зробимо вдвох... Тут натисни ногою... так, угору важiль... Добре тримай кермо!
-- Я ж iще... ще... не...
Загуркотiв двигун, i залiзний "крiт" поволi рушив. Поруч мене стояв тракторист i разом зi мною мiцно тримав кермо.
-- Обережно вiдпускай педаль, -- голосно сказав вiн. Я був дуже схвильований i вiдразу прийняв ногу з педалi. "Крiт" плигонув, нiби тигр, що доганяє зайця.
-- Прокляття! -- долинуло до моїх вух, i тракторист упав iз "крота". А я таки утримався за кермом. Описуючи велику дугу, "крiт" мчав уперед, слiдком за ним бiгли дiти. Серед них я помiтив Вiллi. Вiн бiг, витрiщивши очi i роззявивши рота. Крiзь гуркiт двигуна я чув, як тракторист гукав:
-- Гальмуй! Гальмуй!
Але ж як я загальмую, коли не знаю, де гальма! Спочатку "крiт" мчав мене сiльською вулицею, потiм -- польовою дорогою просто до корiвника. Корови, що були надворi, збилися докупи i безтямно дивилися на мене. Краєм ока я ще помiтив, як дядько Тео впустив на землю великi вила.
- Набоб - Альфонс Доде - Классическая проза
- Вічник - Дочинець Мирослав Іванович - Исторические приключения
- Знаменщик - Альфонс Доде - О войне
- Різдвяна пісня в прозі - Чарльз Дікенз - Классическая проза
- Вверх тормашками – вниз Аджикой - Сергей Кобах - Юмористическая проза