Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт
- Дата:23.08.2024
- Категория: Детская литература / Прочая детская литература
- Название: Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
- Автор: Герхард Гольц-Баумерт
- Просмотров:1
- Комментариев:0
Аудиокнига "Альфонс Цiттербаке" (українською мовою)
📚 "Альфонс Цiттербаке" - це захоплююча історія про пригоди маленького хлопчика на ім'я Альфонс. Він живе в маленькому містечку, де завжди відбувається щось цікаве та незвичайне. Альфонс завжди готовий допомогти друзям та вирішити будь-яку проблему, яка виникає на його шляху. Чи зможе він допомогти місцевому магу врятувати свою крамницю від закриття? Чи зможе він розкрити таємницю зникнення дивного каменю, який приносить удачу місту? Слухайте аудіокнигу "Альфонс Цiттербаке" і дізнайтеся, які пригоди чекають на головного героя!
🎧 На сайті knigi-online.info ви можете безкоштовно слухати аудіокниги онлайн без реєстрації. Тут зібрані найкращі бестселери та найцікавіші аудіокниги для всієї родини. Завітайте на сайт, щоб насолоджуватися захоплюючими історіями у будь-який зручний для вас час!
Про автора:
Герхард Гольц-Баумерт - німецький письменник, який відомий своїми яскравими та цікавими книгами для дітей та підлітків. Він створює захоплюючі світи, де кожен читач може знайти щось особливе для себе. Його твори завжди наповнені добротою, дружбою та пригодами, які залишають незабутні враження у серцях читачів.
Не пропустіть можливість поринути у чарівний світ "Альфонс Цiттербаке" разом з автором та головним героєм цієї захоплюючої аудіокниги!
📖 Слухайте аудіокнигу "Альфонс Цiттербаке" на сайті knigi-online.info і насолоджуйтесь кожною митью цієї захоплюючої історії!
Прочая детская литература
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
Будинок Ервiна я знайшов швидко, але моє свистiння нiчого не дало. В кафе бiля його будинку грала музика, та так голосно, що заглушувала мiй свист, i тому Ервiн, напевне, нiчого й не чув. Тут до мене теж пiдiйшов якийсь чоловiк, тiльки цей був у чорному костюмi й вийшов iз кафе.
-- Це, хлопче, державне кафе "Гордiсть виноградаря", -- почав вiн.
-- Ну то й що? -- огризнувся я. -- Менi однаково, що це таке i як воно називається.
-- Зате менi не однаково. В цьому кафе сьогоднi я справляю весiлля, -- сказав вiн i веселими очима подивився на мене. -- А ти самотнiй i невеселий. В цей день нiхто не повинен сумувати.
Чоловiк у чорному костюмi витяг iз кишенi й простяг менi марку. Я вiдмовлявся, бо стояв на посту, а марка могла бути хабаром. Але вiн не дав менi навiть слова промовити.
-- Бери i будь веселий, бо Пауль Кафка справляє сьогоднi весiлля з найкращою дiвчиною на свiтi.
Мабуть, вiдмовлятися справдi не треба, адже Луїза та Ервiн однаково цього не почують.
Я покинув будинок Ервiна i рушив до школи, нашого мiсця збору, намагаючись пiдiйти непомiтно. Я знав, вони знову будуть говорити, що Альфонс Цiттербаке погано виконує пiонерськi доручення, а Петер нищечком покаже менi кулак. Але i в школi i навколо школи -- скрiзь панувала цiлковита тиша. Я почекав якийсь час -- нiхто не приходив. Страшна пiдозра хробаком заворушилася в менi: це Бруно пожартував надi мною! "Свиснув пiд вiкном i втiк", -- вирiшив я. Хто ж iще мiг таке встругнути?
-- Вiчна помста! -- крикнув я в пiтьму i пiшов додому.
-- Ну як там, Альфi? -- запитала мама. Я показав їй на мокрi холошi.
-- Оце собака, а це -- з третього поверху водою. А ще пан Кафка одружується з найкращою дiвчиною на свiтi, -- вiдповiв я i забряжчав подарованою маркою. Мама не повiрила менi, а тато -- навпаки.
-- Справдi, у цього Пауля Кафки iз сусiдньої бригади сьогоднi весiлля. Там уся його бригада. А звiдки ти знаєш? -- запитав тато.
Нiчого не пояснивши, я пiшов спати. Хай самi здогадаються.
Наступного ранку ми з Бруно зустрiлися на розi.
-- Здоров! -- улесливо привiтався вiн. -- Сьогоднi божевiльний день!
Я промовчав i навiть не глянув на нього. Бруно занепокоївся:
-- Що сталося, Цiттербаке?
-- Якщо ти думаєш, що пiддурив мене своїм свистом, то помиляєшся. Я нiкуди не побiг, як тобi хотiлося, навiть iз лiжка не вилiз, от!
Бруно здивовано подивився на мене. Саме пiдiйшла Луїза.
-- Альфонс наче збожеволiв. Плете казна-що, -- сказав Бруно Луїзi.
-- А ти, -- напосiвся я на неї, -- не так мiцно спи i повiдтикай вуха!
На першiй же перервi Бруно i Луїза поскаржилися Петеру, що я їх образив.
Наступний урок була бiологiя. Пан Фiлькендорф принiс малюнки птахiв i програв нам пластинку iз записом голосiв соловейка, дрозда, вiвсянки та iволги.
Раптом пролунав той самий свист, що я чув учора ввечерi! Я глянув на Бруно. Нi, це не вiн.
Свиснуло ще раз.
-- Пiонерський ланцюжок! -- крикнув я i схопився з мiсця.
-- Так свистить шпак. Саме тепер його можна часто почути... -сказав учитель i невдоволено подивився на мене.
Петер пiднiс руку:
-- Сьогоднi весь день Цiттербаке якийсь неспокiйний.
А дехто з учнiв показав менi язика.
Отак пташка пошила мене в дурнi. Я нiкому не розказував про свої нiчнi пригоди, щоб не смiялися надi мною. А з Бруно ми домовилися про iнший сигнал. Тепер Бруно повинен густи в лiйку. Це мов лев'яче гарчання, а левiв у нашому мiстi не так багато, як шпакiв. Тепер я не переплутаю.
-- Пiонерський ланцюжок -- чудова рiч, -- сказав я Бруно, -- але перш нiж сигналити вночi, не забудь одягти водонепроникнi штани.
Бруно подумав, що я все ще серджусь на нього. Вiн показав менi язика i побiг собi. А я ж хотiв його застерегти. I це називається дружба?
Як я намагався бути ввiчливим
На осiннi канiкули менi дозволили знову поїхати до бабусi i дiдуся.
-- Тiльки одне прошу тебе. Альфi, будь ввiчливий. Просто не знаю, що сталося з хлопцем останнiм часом! -- сказала мама i суворо подивилася на мене. Я кивнув. Тато щось буркнув. Я так i не збагнув, що вiн хотiв сказати. Мама продовжувала:
-- Чи настане коли-небудь такий час, що ти запам'ятаєш усi правила ввiчливостi: перед самим носом у людей не зачинятимеш дверi, не триматимеш руки в кишенях, розмовляючи з людьми, не вискакуватимеш перший, а чекатимеш, поки до тебе звернуться...
Навiть на вокзалi, коли я вiд'їздив, мама гукнула менi навздогiнцi:
-- Прошу тебе, Альфi, будь ввiчливий, це ж так важливо!
"Гаразд, постараюся", -- подумав я. I постарався. А що з того вийшло? Хiба хто зважив на мої старання?
Оце я й хочу розповiсти, як я намагався бути ввiчливим та що з того вийшло.
Все почалося в поїздi. Ми вже якийсь час їхали, i я подумав: ану ж трохи провiтрю вагон i покажу, який я ввiчливий! Я вiдчинив вiкно i привiтно подивився на сусiдiв.
-- Хай йому грець! -- пробурчав один iз пасажирiв. -- Куди це годиться? Тягне, аж свистить. Неподобство!
Оце так вiдповiдь на мою ввiчливiсть! Пiсля цього я бiльше не показував своєї ввiчливостi в поїздi i все було гаразд.
Вiд залiзничної станцiї до мiстечка, де живуть дiдусь i бабуся, треба їхати автобусом. На мене знову найшло -- закортiло бути особливо ввiчливим. Я вирiшив перечекати, поки всi ввiйдуть в автобус. Я хотiв сiсти останнiй, щоб мене стали вважати за найввiчливiшого. Поки я тупцював, автобус вiдiйшов. Водiй посварився менi пальцем i гримнув iз вiкна:
-- Граєш бiля автобуса! Iди бався деiнде!
-- Менi ж хотiлося ввiчливо зайти в автобус! -- гукнув я. Але водiй, певно, не почув. Наступного автобуса менi довелося чекати цiлу годину.
Бабуся i дiдусь дуже зрадiли моєму приїздовi. "Поводитимусь, як завжди, без пiдкресленої ввiчливостi, так буде краще", -- подумав я собi. Але згадав маминi слова i вирiшив: щойно трапиться нагода, негайно доведу, який я ввiчливий.
Менi так добре в бабусi й дiдуся. Вони ладнi виконати будь-яку мою забаганку. Бабуся знає, що я дуже люблю пироги з маком. Вона й спекла пирога -- завбiльшки, як стiл i завширшки, мов цеглина.
А потiм бабуся налила в чашки з голубого кавника кави i попередила мене:
-- Обережно, хлопче, -- може, кава ще гаряча!
Ось, нарештi, нагода показати ввiчливiсть! Я пiдхопився i похапцем вiдпив по ковтку з бабусиної та дiдусевої чашок.
-- Не гаряча, все гаразд. Можете пити, -- сказав я i дуже запишався, адже я такий ввiчливий.
Дiдусь якось дивно подивився на мене.
-- Що з тобою сталося. Альфонсе!
-- Нiчого! -- бадьоро вiдповiв я.
Бабуся похитала головою. Мабуть, їй не дуже сподобалася моя ввiчливiсть.
Пiсля кави треба було прибрати зi столу.
-- Я встану останнiй, -- попередив я. -- Мама ж каже, що хлопець не повинен протискуватися поперед усiх. Я так i зроблю.
-- Чого це останнiй? -- невдоволено запитала бабуся. -- Ти що, запанiв i не хочеш прибрати посуд? Хай прибирають твої старенькi дiдусь i бабуся, а ти розвалишся в крiслi? Бери кавника i марш!
Оце так виявив увiчливiсть! "Завжди у мене все виходить не так, як слiд", -- сумно подумав я.
Дiдусь, мабуть, помiтив, що у мене зiпсувався настрiй.
-- Ходiмо на прогулянку пiсля кави. Ти ще раз оглянеш наше старе мiсто i все буде гаразд, -- сказав менi дiдусь. Я вмить пригадав маминi настанови: "Не штовхайся мiж людей, а йди збоку. Коли йдеш iз дамою, то тримайся лiворуч. Альфонсе. Це ти добре затям". Правда, бабуся для мене нiяка не дама, а дорога бабуся, мiркував я собi, проте менi саме зараз хотiлося бути винятково ввiчливим. Але ж лiворуч уже йшов дiдусь. Я смикнув його за рукав i попросив:
-- Будь ласка, дiдусю, стань з правого боку. Тут я повинен iти.
Дiдусь знову здивовано подивився на мене.
-- Що з тобою? -- запитав вiн тихо, але сердито. -- Ти змiнився, став якийсь смiшний!
Вiн похитував головою, але зробив так, як я просив. Тепер я йшов бiля бабусi з лiвого боку, ввiчливий i нiжний.
Щоправда, коли ми пiдiйшли до великої калюжi, я розгубився. Iз ввiчливостi я пройшов просто через калюжу, щоб тiльки весь час бути в бабусi з лiвого боку.
-- Альфонсе, -- сказала вона. -- По калюжах не ходять! Я обходжу стороною, а ти не звертаєш... i мене оббризкав!
-- Я ж хотiв тiльки...
-- Еге ж, ти тiльки хотiв, -- передражнила мене бабуся. -- В хлопця наче дiдько вселився!
На щастя, нам зустрiвся дiдусь Мюркельмайєр, товариш нашого дiдуся, i бабуся перестала дорiкати менi. Дорослi привiталися. Я пригадав маминi слова: "Почекай, поки дорослi звернуться до тебе, не встрявай у розмову перший!" I я стояв мовчки, заклавши руки за спину, втупивши в землю очi. Бабуся пiдштовхнула мене. "Еге, значить, поводжусь правильно", -- подумав я. Дiдусь Мюркельмайєр вiдкашлявся, а бабуся, яка нiколи так не говорила, швидко сказала:
-- Ви тiльки гляньте. У хлопця вселився дiдько. Цiлий день такий неввiчливий, чи його блоха вкусила. Може, ти нарештi привiтаєшся з дiдусем Мюркельмайєром?
Я пiдвiв погляд угору i не сказав жодного слова. Спочатку ж повиннi говорити дорослi.
-- Ну, що з тобою? -- сердито запитав дiдусь. Тодi крiзь сльози я сказав:
-- Але ж дiдусь Мюркельмайєр нiчого не говорить, то й я нiчого не скажу.
Бабуся й дiдусь iще дужче розгнiвались, а дiдусь Мюркельмайєр усмiхнувся i погладив мене по головi.
- Набоб - Альфонс Доде - Классическая проза
- Вічник - Дочинець Мирослав Іванович - Исторические приключения
- Знаменщик - Альфонс Доде - О войне
- Різдвяна пісня в прозі - Чарльз Дікенз - Классическая проза
- Вверх тормашками – вниз Аджикой - Сергей Кобах - Юмористическая проза