Форма входа
0/0
Волоцюги - Павло Шевченко
- Дата:20.06.2024
- Категория: Проза / Современная проза
- Название: Волоцюги
- Автор: Павло Шевченко
- Просмотров:0
- Комментариев:0
Уважаемые читатели!
Тут можно читать бесплатно Волоцюги - Павло Шевченко. Жанр: Современная проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн книги без регистрации и SMS на сайте Knigi-online.info (книги онлайн) или прочесть краткое содержание, описание, предисловие (аннотацию) от автора и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Описание онлайн-книги Волоцюги - Павло Шевченко:
Читем онлайн Волоцюги - Павло Шевченко
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
- Ви ж, мабуть, чули про цунамі? - звернувся Антон до своєї “правої руки”, тітки Дуськи. “Яке ж повне ім’я цієї посивілої, спрацьованої, скільки пам’ятає, - вічної вдови?”. Дуська - можливо, Дульсінея? Було б красиво, романтично, як у пасії Дон Кіхота - Дульсінея комсомольська… Ні, згадав: тітка Євдокія з російських старовірів-переселенців десь з-під далекого Оренбурга. Привезли чужинців ще перед війною у вимерлі під час голодомору українські степи, кинули до бараків - зміцнюйте Інтернаціонал! Піднімайте разом із хохлами-махновцями, тими, хто вижив, кого зігнали нужда та партійно-комсомольський примус, - перше бурякове відділення відомчого радгоспу цукрового заводу…
Стривай, так це і він, Антон Веремій, інші новонароджені громадяни-земляки з’явилися на світ Божий не в якомусь людському населеному пункті, а у виробничому підрозділі “сахзаводу” № 1? Виходить, так, - до останнього часу навіть на дорожньому вказівнику писалося “Совхоз “Комсомол”. Ні церкви, ні сільради, ні пра батьків - ського коріння - у цивільно-господарських справах, за різними папірцями селяни-робітники ходили на поклін до керуючого відділенням, колишнього пітерського пролетарія Артюшкова. Ох, і жорстокий був чоловік, царство йому небесне, - страшніше цунамі…
Тітка Дуська, вона ж Дульсінея комсомольська, майже зримо почала ритися на поличках старечої пам’яті, перебираючи кострубатими пальцями кінчики хустки, такої ж вилинялої від часу, як і вона сама. Проте так і не спромоглася виговорити гіпнотичне іноземне слово.
- Та, конешно, Омеляновичу, чули, - прийшла на допомогу подружці сухенька балакуча кума Марія. - По телевізору показували: в океані піднялася величезна хвиля, от вона й накрила півсвіту! Скільки ж там людей погибло! І діти, і старі, цілими сім’ями - як ото у нас у голодовку… І хати море забрало, і хазяйство. Боже, боже, це ж яке горе!…
Антонові чомусь перехотілося саме зараз витягувати з пам’яті подробиці трагедії острова в океані. Кума Марія, вважай, майже все сказала - чого тут товкти воду в ступі. Він тихенько наліг на інший монолог - мамині коржі з маком. А старі якось слово за слово перейшли від цунамі до своєї рідної статистики: хто, коли і за яких обставин помер у цьому році, де, хто і як похований на Синдикаті.
Поганяло “Синдикат” місцевий цвинтар перейняв від розташованої на краю кладовища заправки паливно-мастильних матеріалів. Колишні керівні пролетарі-жреці постаралися, найшли під - ходяще місце. Мабуть, для того, аби механізаторипокійники й на тому світі не забували про головне - роботу на благо світлого майбутнього…
Раз на рік, чомусь за тиждень після Пасхи, сюди, до цих колишніх трактористів, комбайнерів, водіїв, доярок, свинарок, їздових, різноробочих притягує далеких дітей та родичів якась незбагненна сила. Гробки, Проводи, єдиний, але уже традиційний язичеський ритуал, - чи то генетичний потусторонній поклик предків, чи то використаний раз на рік шанс залишитися на власному плаву, спокутувати провину живими, заради себе, любимого… Добираються за будь-якої погоди, хто чим - до Виски, потім - до залізничного роз’їзду Войновка. Звідти - три кілометри роздовбаною “бурковкою”, “дорогою життя”, так-сяк вимощеною ще при Хрущові.
Раніше ховали хто де і хто як, - місця було вдосталь, а віднедавна, як розрісся дубовий ліс, - кучкувато.
Одні лежать ногами на південь, до Синдикату і старого саду з гуртожитками-розвалищами. Колись сюди щоліта звозили на сезон у поля сотні найманців-”западенців” - з Білорусі, Львівської, Рівненської, Закарпатської, Івано-Франківської областей. На заробітки приїжджали переважно дівчата. Ночами, після тяжкої праці, тут, у гуртожитках, у них - немитих, стомлених учорашніх школярок зливали молоду дику сперму місцеві парубки. Хто вагітнів - тому щастило: виходили заміж і тут-таки й залишалися..
Другі дивляться на схід, до свіжих пеньків, того, що залишилося від дубового лісу, висадженого комсомольцями для стримання ерозії ґрунтів ще наприкінці 50-х. Як раділи цій першій у степах зелені, як за нею доглядали, як полюбляли відпочивати тут на майовки! Лісничий лютував, бувало, за одного спиляного сухостоя відправляли “на хімію”. А нещодавно, за півроку до виборів, на молодий ліс (що для дуба п’ятдесят!) налетіли приїжджі бізнесмени, випиляли все під корінь і на німецьких пилорамах у райцентрі пустили на паркет. Кажуть, пішло на експорт. Старі комсомольці навіть пальцем не ворухнули: куди там - сила!
Зате відтепер із розчисткою місця під могили немає проблем…
Треті вляглися ногами на захід, до розтасканих свинарень і корівників із півметровими наскальними матюками. Минулого року Антон опублікував у своїй газеті знімок цього кінця світу, мовляв, ось до чого дійшло… Після виходу накладу всі падали зо сміху. На першій полосі крупним планом розвалений корівник, на його стіні, 16-м кеглем - непристойність. Буває, служба випуску недогледіла…
Якось недавно чи не вперше хоронили з батюшкою, - родичі небіжки Пидорички привезли аж з Кіровограда. Так він сказав, що не по-християнськи лежать на кладовищі комсомольці. Мало того, що дехто без хрестів, так ще й ногами - не туди. Отакої - що ж, усі могили повертати?
А ще, виявляється, на гробках, під час поминок не можна їсти й пити самогонку - гріх! Ну, то таке…
- Здрастє, - м’явкнуло щось поряд.
- Ой, Мариночка, дитино, іди сюди, скуштуєш бабиних коржів з маком, - Антонова мати підхопили на коліна маленьке тіло хирлявої дівчинкипривида. - Тобі ж у первий клас скоро, треба добре їсти. А солодкі ж, а пухкі - як мед…
Беззуба соплива тінь несміливо потяглася за грубезною, явно завеликою для її лівої рученяти, дерев’яною ложкою. Права притискала до брудного віскозного платтячка пусту пластмасову пляшку з-під ситра.
- Давай, донечко, ту бутилку сюди, навіщо вона тобі…
Мала сторожко глянула на незнайомця - можна довіряти? - і прошепелявила:
- То папка послав за самогонкою до баби Дуськи. Я заходила до їхньої хати: сказали, вони тут, у вас.
- Ой, лишенько… - тільки й зітхнула баба Дуська, а коли занедбане кошеня наїлося досхочу макових ласощів і пішло з двору зі шматком коржа, продовжила:
- Оце ж, Омел’яновичу, старшенька нашої Люби Некайдашихи, царство їй небесне. Така була роботяща - в руках усе горіло. Цього сезону взяла в бирзулянського фермера два гектари буряків. Сапала-повіряла, а перед Маковеєм получила аванс - три мішки сахарю. Так її Василь, гадина, виносив за тиждень на самогонку. З того горя запила й Люба. А якось під ранок знайшов її поряд з собою у ліжку мертвою - серце водки не витримало.
- Згоріла від водки, - уточнила кума Марія.
- Ай-яй-ай… трійко діточок осталося без матері, - підвела риску в ще одній, мабуть добре відомій у радгоспі історії огрядна кума Морозиха. - А він тепер бігає ночами Синдикатом, допився до білої гарячки… Божа кара на наші голови!
Антон підняв голову - на верхівці горіха прудко нишпорила руда пухнаста білка (святсвят)! Звідки така екзотика в цих степових краях?
- У нас тут усе дичавіє, немає удержу, - тихо, ніби прислуховуючись до далекого внутрішнього голосу, мовила мати. - Хати спустошіли, садки посохли, скрізь бур’яни по пояс. Скоро вовки з’являться! А мишей, жаб розвелося - страшне! Мабуть, так кимось пороблено: усі й уся мають вимерти, стертися з лиця цієї грішної землі, і лише потім - по-новій…
- То самогонку погану продають, - не полишала актуальну тему тітка Дуська. - Я от по своїй бачу: раніше з восьми кілограмів сахарю виходило дев’ять літрів доброго самогону, а тепер, попробуй сім (!) з трудом взяти. На продаж для крепості підсипають карбід, ізвєсть, усе, що під руку попадеться. Валька Нестройнова казала, що зараз і лікарство в ход пішло… Ну, цей, як його - дімадрол!
- А мені Дудлєй учора розказував, - затарахкотіла наввипередки Тонька Шевченчиха, що тихо сиділа навпроти Антона. - Каже: йду зранку на ставок мимо бувшого свинарника, чую - дитина плаче. Підійшов ближче - під кущем щось у хвільонках валяється! Туди-сюди, точно - за метрів двадцять Анька Пузир (ну, що коло магазіну живуть) лежить напівмертва у вибалку. На день рождєнія в куми так набралася, що дитину загубила.
- Вона ж спеціаліст не по етому дєлу, - зі знанням справи зауважила кума Морозиха. - Не напилася, люди бачили: колеться шпріцьом якоюсь гадістю. Наркомантка. У нас же тепер ще одна мода!
* * *З підсвідомості ніяк не стирався позавчорашній флеш-кадр: відірвана голова улюблениці пляжу мавпи Жизель, скривавлені залишки удавкимотузки… “За повідомленням агенції АFR, катастрофічне цунамі 26 грудня цього року забрало життя понад 30 000 жителів острова в океані (дані уточнюються). Усього в регіоні загинуло чи пропало безвісти близько 200 000 людей. Жінок серед загиблих - утричі більше, ніж чоловіків.
Місцеві мусульмани вважають, що ця трагедія століття - наслане Аллахом покарання за нехтування його законів. Як докази наводяться знімки з космічного супутника Digital Globe Quickbird, зроблені за мить до початку катастрофи.
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Волоцюги - Павло Шевченко бесплатно.
Похожие на Волоцюги - Павло Шевченко книги
- Різдвяна пісня в прозі - Чарльз Дікенз - Классическая проза
- Берег динозавров [Империум. Берег динозавров. Всемирный пройдоха] - Кейт Лаумер - Научная Фантастика
- Ты еще мала - Инна Деми - Короткие любовные романы / Современные любовные романы / Эротика
- Вічник - Дочинець Мирослав Іванович - Исторические приключения
- И придет волчица - Ирина Шевченко - Фэнтези
