Форма входа
0/0
Щоденник Іноземця - Владислав Манжара
- Дата:24.10.2024
- Категория: Фантастика и фэнтези / Космическая фантастика
- Название: Щоденник Іноземця
- Автор: Владислав Манжара
- Просмотров:0
- Комментариев:0
Уважаемые читатели!
Тут можно читать бесплатно Щоденник Іноземця - Владислав Манжара. Жанр: Космическая фантастика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн книги без регистрации и SMS на сайте Knigi-online.info (книги онлайн) или прочесть краткое содержание, описание, предисловие (аннотацию) от автора и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Описание онлайн-книги Щоденник Іноземця - Владислав Манжара:
Пригодницька історія про загубленого мандрівника, який втратив зв'язок з домом. Надія на повернення не давала йому опустити руки і йго зусилля увінчались успіхом. Та не все так просто було на його шляху. Щоб здобути одне треба пожертвувати чимось іншим…
Читем онлайн Щоденник Іноземця - Владислав Манжара
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
–
Напевно красиво. – Вѣдана відвела погляд. – Не продовжуй, якщо це так важко для Вас. Напевно Ви давно не були дома.
–
Все добре. Давно вже не згадував про неї. Зазвичай Я постійно був зайнятий чимось. Зараз зрозумів, що так Я тікав від цих думок. Вони виявились не такими і страшними. Або вже пройшло достатньо часу.
–
Давай краще поговоримо про майбутнє. А от скажи, ти ще відправиш ся подорожувати?
–
Думаю, якщо Я знайду хорошого механіка та деталі, то зможу знову подорожувати.
–
А… Ви зможете мене взяти з собою?
Я поклав руку їй на плече. – Якщо Я кудись летітиму, то обов’язково візьму тебе з собою.
–
І Ви покажете мені зелені небеса? – Її наївні очі дивились просто мені в душу.
–
Якщо ми їх знайдемо.
–
Що значить «Якщо ми їх знайдемо?» А ваша земля… З нею щось сталось?
–
Була війна. Проти нас застосували
найсильнішу зброю і розкололи мою землю на дві частини…
В цей момент вона все зрозуміла і обняла мене.
–
Мені так шкода. З нею сталось щось на зразок нашого горя?
–
Ні. Це була війна, а війна ніде не міняється. Ми програли і нас витіснили спочатку на орбіту, а потім нам довелося здати Землю ворогам. Багато хто врятував ся. Дехто осів в сусідніх системах, на Землях наших братів, дехто полетів далі.
–
Ви, один з тих хто полетів далі, але де інші?
–
Інші на орбіті Ярили – Сонця, трохи далі орбіти Землі Перуна. Вайтмара дрейфує щоб зменшити витрати енергії. Нас послали на розвідку. Все таки, всього на всього 50 лѣтъ тому ви виходили на зв’язок, а потім перестали. Тепер ясно чому.
–
Це ж чудово. Нас врятують.
–
Ні. Не все так просто. Мій зореліт не просто вийшов з ладу. Мене підбили. Вімани Кощеєві. Їхня база десь поруч, тому Я відправив послання, щоб вони не приближались поки є загроза. Можливо вони вишлють кілька кораблів, але Вайтмара сюди не полетить.
–
Це ще одна причина, чому Ви переживаєте?
–
Так. Сили ворога можуть виявитись занадто сильними лише погіршують ситуацію. Я не можу визвати підмогу, бо не можу ризикувати і цими людьми. Треба все добре вияснити, а потім вже можна буде скорегувати дії.
–
Тобто, Ви можете зв’язатись з своїми?
–
не все так просто. Для цього мені знадобиться якийсь ретранслятор. Якщо пустити напряму з наруча, то по-перше сигнал може просто не дійти, по-друге його можуть легко перехопити. Видавати своє місце знаходження не дуже хочеться.
–
Це мудро. Надіюсь в нашій подорожі Ви знайдете те, що шукаєте.
–
Я теж на це надіюсь.
–
Що ж. Тоді завтра ми вирушаємо в дорогу та будемо сподіватись на краще. Мені час спати. На добраніч.
–
На добраніч.
Що діється з міром. Кощеї й суди дістались. Я хочу лиш одного, якби тільки Вайтмара з усіма людьми на борті розвернулась та полетіла звідси. Кощеї можуть виявитись надто сильними. А якось знайшов би шлях додому. Але цього не буде. Мої брати не дозволять полетіти без мене. Скоро Я побачу або знайомі обличчя, або вогонь в небі.
11 Єлѣтъ 76 З.Р.З. 2:131
Вітаю майбутнього читача. Пройшов ще день на цій Землі. Але який великий він був для людей, які раніше не заходили далі сусідніх поселень. Сього дня вони відправились в таку далеку дорогу. Дорогу, в якої не було чіткого пункту призначення. Місто опустіло повністю. І я вирушив з ними.
З першими променями сонця ми вирушили на південь. Коней та волів не вистачало для возів, тому люди самі впрягались. Але було багато таких як Я, які подорожували з одним мішком. Наприклад Къназеві речі (та його дочки, звісно ж) займали трохи більше пів воза, тому вони пропонували сусідам перекласти деякі речі до них.
Для мене подорож була не дуже важкою, але нудною. Отак просто йти і йти по засніженій лісній одноманітній дорозі не приносило ніякого задоволення. Так не можна було сказати за оточуючих. Хоча багато хто був засмучений через те, що довелося покинути дім, але всі були з хорошим настроєм і з надією на краще. Надія була їхня рушійна сила.
Так пройшов день. Ми йшли безлюдними лісами. Лише засипана снігом дорога нагадувала про людей, які колись тут жили.
На ніч ми влаштували табір поставивши кілька возів в коло, решту всередину. Всі розбились на групи десь по 10 – 15 чоловік, та приготували собі вогнище для приготування їжі. Такими групами було легше щось робити. Кожна група відповідала за себе, але не відмовлялись від допомоги, і самі нікому не відмовляли.
Зі мною були люди яким Я вже довіряв. Це Къназь, Вѣдана, та брати з сім’єю вѣсти. Коли всі освоїлись, Къназь пішов перевірити, чи в інших все в порядку. Ми ж сиділи навколо багаття та розмовляли…
–
Семиборе, передай мені ложку, бо я свою впустив. Треба її помити.
–
Брате, ти як завжи. Тримай. – Семибор протягнув чисту ложеку до Яровита. Брати посміхались при цьому. Схоже Яровит завжди був таким по-милому незграбним. Напроти братів сиділи діти, які з задоволенням уплітали суп який
наварили жінки. Самі жінки в чай час чекали, поки звільниться миска. Посуду взяли замало, ще й сьогодні зранку мішок з кількома тарілками випав з возу. На декілька тарілок стало менше. Напевно хтось погано закріпив його
.
–
Дядьку Зеломисле, розкажіть якусь історію. – сказав хтось з дітей. Ще й досі ніяк не можу вивчити їх імена.
–
Яку. Про що хочете почути?
–
Щось цікаве. Розкажи про наших предків. Хто вони були?
–
А ви не знаєте?
–
Знаємо, та хочемо почути ще раз.
–
Добре. Сідайте зручніше. Все? Ви готові?
–
Так. – хором відповіли діти.
–
Тоді слухайте. Давно це було. Я вже точно не знаю скільки років минуло, але число вже давно перевалило за кілька тисяч. Спочатку наші предки були простими тваринами, які керувались лише інстинктами. Та поступово вони почали розвиватись, опановувати ручну роботу, далі ремесла. Цей процес був не простим і не коротким. Він зайняв не одну тисячу років. Та все ж він того був вартий. Наших предків помітили. Помітили, що їхній розвиток сягнув небувалих висот. Одного прекрасного дня, на Землю, на якій вони тоді жили, спустились коралі. Це було щось неймовірне для тодішніх людей. Істоти які вийшли з цих кораблів розповіли, що вони не одні. На інших Землях є інші розумні живі істоти. Розповіли про технології та устрій всесвіту. Це були ті, кого ми називаємо богами. Вони були з іншого світу, з більшою кількістю вимірів. Ми звикли, що все можна опис
ати за допомого допомогою висоти, ширини,
довжини та часу. Їхні світи більш складні. Такі складні, що ми і уявити не в змозі. І вони навчились подорожувати між світами. Те що ми можемо побачити, якщо ми коли небудь їх зустрінемо, лише відображення їх справжніх. Вони стали нашими учителями. Але , так як вони були з інших світів, то в нашому вони не можуть бути довго. Це погано сказується на устрої світу. Боги пішли, але залишили знання, які допомогли нашим предкам підкорити глибини космосу, розселитись на різних Землях. З часом ми стали трохи різні. Наші райдужки пристосовувались бід світило і набували кольору його спектра. Бачте, в нас усіх зелені очі. До речі, а давайте запитаємо, якого кольору очі в нашого нового друга.
Всі подивились на мене. Мені стало аж не по собі. Дійсно. В них всіх були очі однокового кольору. Я нахиливсь ближче до вогню.
–
І в правду. В мене сині очі. – Всі з подивом вздихнули.
Раптом невимушена атмосфера змінилась напруженням. Щось зламало кілька гілок в хащі. Чоловіки дістали мечі та приготували ся до оборони. Я не люблю зброю, тому просто приготував ся. Я наважив ся крикнути:
–
Хто тут? Вийди, щоб ми тебе бачили.
Після мого крику, хто б то не був, втік в глиб.
–
Що сталось? – Кънязь якраз повертавсь, тому прибув в одну мить.
–
Хтось там був. Він втік після мого крику. Я думаю не требу хвилюватись. Якщо це звір, він не підійде близько, поки горить вогонь.
Я підійшов ближче до князя і мовив вже тихо:
–
Та все одно, Я б виставив вартових, якщо то не звір.
Так закінчився цей день. Страшно спати, коли не знаєш, що на тебе чатує в хащах, але треба виспатись. По переду ще довго дорога.
12 Єлѣтъ 76 З.Р.З. 2:96
Цей день знову пройшов в дорозі. Спочатку добрий сніданок, а потім дорога, дорога, дорога. За виключенням кількох зупинок для того, щоб попоїсти. Навіть випадок з шелестом повторився. Це було трошки дивно. Можливо нас хтось переслідує, а можливо просто збіг. Хоча завтра і свято, День Лели, але доведеться відсвяткувати його в дорозі. Зупинятись нам не варто.
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Щоденник Іноземця - Владислав Манжара бесплатно.
Похожие на Щоденник Іноземця - Владислав Манжара книги
- Вiдслонити завiсу часу ! (на украинском языке) - Олесь Бердник - Научная Фантастика
- Різдвяна пісня в прозі - Чарльз Дікенз - Классическая проза
- Дім на горі - Шевчук Валерій Олександрович - Современная зарубежная литература
- СІМ ВОРІТ - Олена Захарченко - Современная проза
- Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт - Прочая детская литература
