Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Герхард Гольц-Баумерт
- Дата:23.08.2024
- Категория: Детская литература / Прочая детская литература
- Название: Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
- Автор: Герхард Гольц-Баумерт
- Просмотров:1
- Комментариев:0
Аудиокнига "Альфонс Цiттербаке" (українською мовою)
📚 "Альфонс Цiттербаке" - це захоплююча історія про пригоди маленького хлопчика на ім'я Альфонс. Він живе в маленькому містечку, де завжди відбувається щось цікаве та незвичайне. Альфонс завжди готовий допомогти друзям та вирішити будь-яку проблему, яка виникає на його шляху. Чи зможе він допомогти місцевому магу врятувати свою крамницю від закриття? Чи зможе він розкрити таємницю зникнення дивного каменю, який приносить удачу місту? Слухайте аудіокнигу "Альфонс Цiттербаке" і дізнайтеся, які пригоди чекають на головного героя!
🎧 На сайті knigi-online.info ви можете безкоштовно слухати аудіокниги онлайн без реєстрації. Тут зібрані найкращі бестселери та найцікавіші аудіокниги для всієї родини. Завітайте на сайт, щоб насолоджуватися захоплюючими історіями у будь-який зручний для вас час!
Про автора:
Герхард Гольц-Баумерт - німецький письменник, який відомий своїми яскравими та цікавими книгами для дітей та підлітків. Він створює захоплюючі світи, де кожен читач може знайти щось особливе для себе. Його твори завжди наповнені добротою, дружбою та пригодами, які залишають незабутні враження у серцях читачів.
Не пропустіть можливість поринути у чарівний світ "Альфонс Цiттербаке" разом з автором та головним героєм цієї захоплюючої аудіокниги!
📖 Слухайте аудіокнигу "Альфонс Цiттербаке" на сайті knigi-online.info і насолоджуйтесь кожною митью цієї захоплюючої історії!
Прочая детская литература
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
Отаке написала Зiгрiд. Той допис читала вся школа. Я розповiв про все татовi. Вiн каже, що то критика. Критика, мовляв, гарна рiч, а самокритика ще краща. Але я iншої думки. Хiба у всьому винен тiльки я? Винна валiза, а напхала її так мама. Тато каже, щоб у наступний похiд я не брав стiльки речей. Про це вiн поговорить iз мамою. Ту Зiгрiд я теж критикую, -- бiльше не розмовляю з нею. А всi на мене сердяться. Хiба це справедливо?
Як я проводив домашнiй телефон
Якось Бруно спала думка, що ми з ним могли б частiше радитись, наприклад, коли виконуємо домашнi завдання. Якби був телефон, то можна було б подзвонити i запитати, як розв'язати задачу з арифметики. Ми могли б також передавати один одному таємнi телеграми. "Будь ласка, привiтай тьотю Емiлiю" могло б означати: приходь о третiй до грота в парку. Чи щось подiбне. Така iдея спала на думку Бруно тому, що нашi будинки поруч. Вона менi теж сподобалася.
-- А де ж ми вiзьмемо телефон? Пошта, напевно, нам його не поставить.
-- Навпаки, вона й знатиме про це. Зробимо потай. Це ж чудово!
-- А коли буде проводити не пошта, то де ми вiзьмемо телефонний апарат?
Бруно розповiв менi про мотузяний телефон. Це робиться так: до обох кiнцiв довгого шматка шпагату прикрiплюють по кришечцi вiд коробки з-пiд вакси або чогось iншого. Над кришечками натягують пергаментний папiр.
Все це ми проробляємо. Бруно iде в один куток кiмнати, я -- в iнший. Кришечку тримаю бiля вуха.
-- Нiчого не чути, -- кажу я.
-- Зараз буду шкрябати.
Бруно шкрябає по паперовi. Справдi, в коробочцi шарудить. Чути досить чiтко. Потiм шкрябаю я. Бруно теж чує. Тепер Бруно притуляє свою кришечку до рота i щось говорить. Спочатку я не розумiю нiчого. Та коли вiн починає говорити голоснiше, чути добре:
-- Чудовий телефон, правда ж, Цiттербаке?
-- Так! -- кричу я.
Бруно теж зрозумiв. Це ж так просто! Папiр, шпагат, коробочка з-пiд вакси -- i телефон готовий.
-- Протягнемо шпагат вiд квартири до квартири i тодi зможемо розмовляти, коли захочемо. Пошкрябав, i другий бере коробочку.
Ми вийшли у двiр. Нашi будинки стоять зовсiм поруч. Бруно живе на першому поверсi, я -- поверхом вище.
-- А тепер давай протягнемо шпагат через двiр вiд квартири до квартири, -- запропонував Бруно.
Спочатку ми позв'язували шматки шпагату, щоб вистачило вiд будинку до будинку. Вийшло багато вузлiв, i я побоювався, що буде погано чути. Почали з моєї кiмнати.
-- Треба просвердлити у вiкнi дiрку, -- сказав Бруно.
Менi не хотiлося цього робити, i я запропонував:
-- Можна причепити телефон до вiкна знадвору. Коли ти подзвониш, я вiдчиню вiкно, i будемо говорити.
-- А якщо я подзвоню вночi? Тодi ти не почуєш i не вiдчиниш вiкна.
-- А чому це вночi? -- здивувався я.
-- Ну, коли влiзе злодiй або так просто...
Це мене переконало, i ми стали свердлити дiрку. На жаль, ми зламали татiв свердел, та хоч те добре, що зламався вiн у ту мить, коли робота була майже закiнчена.
Приладнавши телефон у мене, ми заховали його пiд лiжком, а другий кiнець шпагату опустили надвiр. Тепер треба протягти його в кiмнату Бруно.
-- Проведемо над цим деревом, -- дiловито сказав Бруно. -- Вилазь на дерево, мiцно прив'яжи проводку до гiлки, а далi потягнемо в нашу квартиру.
-- Гаразд, -- погодився я, хоч i не дуже менi хотiлося вилазити на дерево. Адже у мене легко наморочиться голова, i до того ж, це дерево -- не просто дерево, а слива панi Матнер.
Водночас менi так хотiлося мати таємний телефон! Тримаючи кiнець шпагату в зубах, я видерся на сливу й мiцно прив'язав його до гiлки. Знову Бруно допомагав менi порадами.
-- Здається, нiби справдi натягнуто телефонну проводку. Тепер треба тiльки слiдкувати, щоб нiхто не вiшав на неї бiлизни.
Раптом до моїх вух долинув крик панi Матнер.
-- А побий його лиха година! Цiттербаке на моїй сливi!
Я не встиг злiзти, а Бруно накивав п'ятами.
-- Менi зовсiм непотрiбнi вашi сливи, -- сказав я i залився рум'янцем.
Панi Матнер тiльки зловтiшно засмiялась:
-- А чого ж ти на сливi? Не вигадуй казочок. А сливи ж iще зеленi!
-- Та не треба менi ваших слив! Мама щойно купила в магазинi п'ять фунтiв!
-- А що ж ти тодi робиш на моєму деревi, га? -- запитала панi Матнер.
Мама радить завжди бути чесним, i я вирiшив признатись :
-- Я проводжу телефон.
Але це не заспокоїло панi Матнер. Навпаки, вона ще дужче розсердилася.
-- Телефон? -- перепитала вона. -- Не забивай менi баки своїми вигадками! Ти що, глузуєш надi мною?
В будинку стали вiдчинятися вiкна.
-- Еге ж, Цiттербаке на сливi. А в мене обiрвали агрус, -- почувся чийсь голос.
Менi хотiлося негайно обернутися в той бiк i сказати, що я взагалi не їм агрусу, а тим бiльше у своєму дворi. Обертаючись, я спiткнувся i впав додолу. Прямо пiд ноги панi Матнер. Я скочив на ноги i кинувся навтiкача. Ще почув, як панi Матнер гукнула менi вслiд:
-- Ось я розповiм твоїй матерi.
У дверях мого будинку я зустрiв Бруно.
-- Утiк, Цiттербаке?
Ох, який я був сердитий!
-- Та втiк, але ж тепер усi думатимуть, що я крав сливи. I що, як про це довiдається мама?
Та Бруно думав тiльки про телефон.
-- Проводити низом не годиться, треба спробувати горою.
-- По зовнiшнiй стiнi будинку? Дерись туди сам!
-- Навiщо дертися? Проводитимемо вiд квартири до квартири.
-- А хто нам дозволить ходити по квартирах, i що ми казатимемо людям?
-- Це я сам владнаю.
I Бруно таки все владнав.
-- У школi нам дали завдання обмiряти зовнiшню стiну будинку, -сказав вiн пановi Гонфенгайту, який живе над нами.
Той буркнув:
-- Новомоднi витiвки.
Але зайти дозволив. З вiкна пана Гопфенгайта Бруно опустив шпагат униз. Коли надворi знову все стихло, я прив'язав кiнець проводки до свого вiкна. Потiм треба було тягти проводку до сiнешнього вiкна, далi до Мiхалакiв, тодi до Штенiв i, нарештi, вниз до вiкна Бруно. Це не так просто -- передати провiд од вiкна пана Гопфенгайта до сiнешнього вiкна. Бруно знову знайшов вихiд iз становища. Менi довелося розшукати камiнця i прив'язати його до кiнця шнура.
-- Розгойдай камiнця так, щоб вiн долетiв до сiнешнього вiкна, а там я вхоплю його i прив'яжу проводку, -- сказав вiн.
Бруно висунув свою круглу голову з сiнешнього вiкна i гукнув:
-- Розгойдуй!
Я почав гойдати. Тiльки-но я добре розгойдав камiнця, коли це розчинилося вiкно панi Матнер. Вона, певно, помiтила камiнця, що саме пролiтав повз її вiкно, i спробувала його схопити. Угледiвши мене, вона крикнула:
-- Та хай його поб'є лиха година, цього Цiттербаке! Спершу вилiз на мою сливу, а тепер хоче побити менi вiкна!
Пан Мiхалак теж виглянув iз вiкна. Вiн уже почув од Бруно про обмiрювання будинку, i тому сказав панi Матнер:
-- Не чiпайте хлопцiв! Вони працюють для науки.
Панi Матнер сказала, що ми плетемо небилицi, а наша наука -- це те саме, що й краденi сливи. Ще й порадила пановi Мiхалаку займатися його власними справами.
Камiнець усе ще розгойдувався, i панi Матнер знову мало не спiймала його.
Я так розхвилювався, що випустив з рук шпагат. Камiнець ударив по сливi так, що зеленi сливи посипалися градом.
В цей день ми не встигли провести телефон, бо весь будинок тiльки й говорив, що про нас. Через цей телефон у мене була ще й не зовсiм приємна розмова з мамою.
Наступного дня у нас вийшло. Ми провели проводку до вiкна Штенiв, а тодi вниз до вiкна Бруно.
-- От i все, Цiттербаке, -- сказав Бруно.
-- Так, все готово, -- сказав я.
-- Все гаразд, -- сказав Бруно (звiсно, у нього не було прикрощiв, вiн полишив їх менi). -- Все гаразд, Альфi. Отепер ми як слiд поговоримо по телефону.
I ми розiйшлися по своїх кiмнатах. Я взяв кришечку i притулив до вуха, але нiчого не було чути. Прочекав двi години, а тодi пiшов до Бруно. Його мама сказала, що вiн давно пiшов грати в футбол. Сердитий, побiг я до нього. Бруно саме забив гол.
-- Чому ти не подзвонив? -- запитав я.
А вiн:
-- Зараз у мене часу нема, але менi здається, з проводкою не все гаразд. Перевiр ще раз.
Я перекривив його.
-- З мене досить, не хочу бути злодiєм, що краде сливи, i не хочу обдурювати пана Гопфенгайта.
Бруно побачив, що я розгнiвався, i полагiднiшав.
-- Подзвоню тобi сьогоднi ввечерi, -- сказав вiн. -- А ти щоб вiдповiв менi росiйською.
-- Гаразд, -- великодушно погодився я. -- Тричi пошкрябаєш.
Ввечерi знову нiчого не було чути. Я вiдчинив вiкно i крикнув через двiр:
-- Бруно, ти подзвониш нарештi?
Його вiкно було за деревами. Аж ось i вiн обiзвався до мене:
-- Ти здурiв, чи що? Дзвоню тобi вже чверть години, а ти мовчиш!
-- Перевiряй проводку i вивчай слова сам! -- сердито крикнув я.
В цю мить повiдчинялися вiкна у панi Матнер i пана Мiхалака i звiдти залунало:
-- Тихiше! Хай вам всячина! Лиха година!..
Цього вечора я лiг спати сердитий, а вночi не раз прокидався вiд шкряботiння. Так, я добре чув його. Це дзвонив Бруно. Я подумав, що коли вiзьму телефон i Бруно скаже, що до них влiз бандит, менi, мабуть, доведеться побiгти i вигнати бандита. Бруно страшенний боягуз. Я сам упораюся з бандитом, а Бруно сховається пiд ковдрою. Але брати телефон менi не хотiлося. Проте шкряботiння не припинялось. Я взяв коробочку i тихо сказав:
- Набоб - Альфонс Доде - Классическая проза
- Вічник - Дочинець Мирослав Іванович - Исторические приключения
- Знаменщик - Альфонс Доде - О войне
- Різдвяна пісня в прозі - Чарльз Дікенз - Классическая проза
- Вверх тормашками – вниз Аджикой - Сергей Кобах - Юмористическая проза