Форма входа
0/0
Виклик - Джеймс Паттерсон
- Дата:20.06.2024
- Категория: Детективы и Триллеры / Триллер
- Название: Виклик
- Автор: Джеймс Паттерсон
- Просмотров:0
- Комментариев:0
Уважаемые читатели!
Тут можно читать бесплатно Виклик - Джеймс Паттерсон. Жанр: Триллер. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн книги без регистрации и SMS на сайте Knigi-online.info (книги онлайн) или прочесть краткое содержание, описание, предисловие (аннотацию) от автора и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Описание онлайн-книги Виклик - Джеймс Паттерсон:
Доктор Кетрін Дан улаштовує для себе і трьох своїх дітей-підлітків мандрівку на яхті. Морська подорож мусить згуртувати її родину, де зараз кожен переймається лише своїми проблемами. Утім, замість запланованої приємної події на них чекає низка жахливих, навіть трагічних пригод. І це не звичайні прикрі випадковості. Хтось розважливий і вельми жорстокий стоїть за ними…
Читем онлайн Виклик - Джеймс Паттерсон
Шрифт:
-
+
Интервал:
-
+
Закладка:
Сделать
— До речі, якби не змія, то нам було б нічого їсти, — зауважує Марк. — Уявімо, що в нас тематичний пікнік, присвячений поїданню зміятини.
Як з'ясувалося, їхнє полювання на кроликів виявилося гаянням часу. Ну, може, й не зовсім марнуванням, бо вони добряче повправлялися у спринтерському бігові. Та все одно їм не вдалося спіймати жодного з тих нечисленних кролів, що потрапили їм на очі.
— Між іншим, у деяких народів змія вважається за делікатес, — зазначає Ерні. — Щира правда.
— Еге ж, — відказує йому Керрі. — І зазвичай ті народи проштрикують носи та вуха кістками — для краси.
— Пригадую, я читала, що в кількох ресторанах на Мангеттені подають гримучих змій, — кажу я, знічев'я підтримуючи цю незвичну розмову.
Керрі мотає головою.
— В тих ресторанах, де мені доводилося бувати, нічого такого я не бачила. Але якщо вже ти нагадала про ресторани, то я багато б віддала за те, щоб попоїсти в таверні Ґрамерсі просто зараз.
Я не можу їй нічого заперечити, бо відчуваю те саме. З тією лише відмінністю, що я чимало віддала б за те, щоб поласувати великим та соковитим яловичим біфштексом.
— А як стосовно смаженої курки в ресторані біля нашого заміського будинку? — кажу я. — І взагалі, коли скінчиться оце жахіття, то я запрошу вас усіх пообідати в ресторан по повній програмі — від супу до горішків.
— А суфле? — питає Керрі.
— Ну аякже! Буде тобі й суфле! — відповідаю я, дивлячись на Марка та Ерні.
Звісно, я не очікувала від них вибуху нестримного ентузіазму, але побачити їхні насуплені пики я теж не сподівалася. Особливо в Ерні.
— Щось не так? — питаю я його.
— Ти сказала — коли скінчиться оце жахіття. А що, як воно ніколи не скінчиться?
— Неодмінно скінчиться, повір мені, манюній.
Але я бачу, що він не вірить. Натомість Ерні повертається до Марка.
— Ти мав рацію. Оте послання у пляшці було величезною дурістю. Ніхто його — і нас — не знайде.
Я була втрутилася в розмову, щоб знову взяти на себе роль «заспокійливої матері», як Марк зупиняє мене ледь помітним помахом руки. Він сам хоче владнати цю ситуацію.
— Ні, це не було дурістю, братане. Аж ніяк. Ти ж просто намагався допомогти всім нам, — каже він. — Це я був телепень, що кепкував з тебе.
Ерні посміхається як мала дитина, що знайшла під різдвяною ялинкою всі подарунки, про які мріяла. Я ж просто млію від щастя, дивлячись на Марка. Що ж сталося з моїм зіпсованим старшокласником, що полюбляв бавитися марихуаною? У нього навіть вигляд помінявся після двобою зі змією. Він наче став трохи вищим, а вираз обличчя — впевненим та мужнім.
Марк обертається до мене і переймає мій погляд.
— А коли мама поведе нас до ресторану, то я замовлю подвійний біфштекс! — каже він. — А ти як, малий, теж хочеш подвійний біфштекс?
— Авжеж, — відповідає Ерні.
— От і добре. Мамця має рацію, я це єством чую. Ми залишимо цей острів. І чекати нам лишилося недовго.
Розділ 87
— Не переймайся, — сказав Пітер, погладжуючи гладеньку щоку Бейлі. — Ти й оком не змигнеш, як я повернуся.
— Саме цього я й боюся, — відповіла вона. — Ти знайдеш свою родину, знову поєднаєшся з доктором Кетрін, а я і оком не встигну змигнути, як перетворюся на торішній сніг.
Пітер іще мало вивчив оцю приховану сторону зазвичай такої жорсткої та впевненої в собі Бейлі — емоційну вразливість та незахищеність. Він мусив зізнатися собі самому, що ця її риса була привабливою і навіть милою.
— Повір мені, хоч би що сталося під час моєї подорожі, я просто не зможу викинути тебе з голови, — заспокоїв він її.
Бейлі явно сподобалися ці слова. Вона взяла з таці пухкеньку полуницю і м'яко огорнула її своїми спокусливими губами. Відкусивши від неї шматочок, вона підморгнула Пітерові.
— Я вірю тобі, Пітере. Але чи правильно я роблю, що вірю тобі?
їхня ніч із шампанським і сексом була його ідеєю — щось на кшталт палкого прощання перед тим, як залишити Бейлі й податися на Багами. Він обрав готель «Апекс» у тихому центрі через дві причини, й обидві були суто географічними. По-перше, цей готель розміщувався неподалік Центральної станції метро, де він легко міг відірватися від набридливих папараці в тому випадку, якщо вони переслідуватимуть його пішки.
По-друге, готель «Апекс» розташовувався поблизу тунелю Мідтаун, крізь який відкривався найкоротший шлях до аеропорту імені Кеннеді. До вильоту на Багами лишалося менше двох годин.
— А до речі, — сказав Пітер, — я хотів би, щоб ти зробила мені одну послугу — звісно, якщо зможеш.
Із цими словами він перехилився через край двоспального ліжка і щось витяг зі своєї спортивної сумки, що стояла на підлозі. То був коробок служби кур'єрської доставки.
— Я не встиг відправити його увечері перед тим, як сюди приїхати. Ти не проти відправити його замість мене, коли я від'їду до аеропорту?
Бейлі поглянула на етикетку відправки. На ній була адреса готелю на Багамах, де Пітер мав намір зупинитися.
— Звісно, відправлю, — кивнула вона, трохи повагавшись.
Саме на таку реакцію й очікував Пітер.
— А чому ж ти не питаєш, що там усередині? — поцікавився він.
— Не хочу. Це не моє діло.
Пітер удавано розчарувався.
— І це мені каже майбутній юрист? А що, як усередині щось незаконне? Дуже рідко, але все ж ця компанія просвічує посилки рентгеном. Ти, сама того не бажаючи, можеш стати співучасницею злочину й назавжди позбудешся права займатися адвокатською діяльністю.
Бейлі потягнулася за ще однією полуницею, але цього разу згодувала її Пітерові.
— Що ж, доведеться мені ризикувати, — сказала вона.
І цю відповідь він теж очікував від неї. Бейлі дійсно йому довіряла.
Проковтнувши полуницю, він підморгнув Бейлі у відповідь. А потім зиркнув на свій платиновий «ролекс».
Час було від'їжджати до аеропорту, щоб потім братися за владнання невеличкої сімейної проблеми.
Розділ 88
Звісно, це не порівняти з прийомом, що його влаштували на честь прибуття «Бітлз» до аеропорту Кеннеді в середині
шістдесятих, але явка преси була приблизно такою самою, як і тоді. Відразу ж після полудня рейс 307 приземлився в міжнародному аеропорту імені сера Ліндена Піндлінґа на острові Нью-Провіденс Багамського архіпелагу.
«Турбуючись» про інших пасажирів, а насправді лише про те, щоб підсилити драматичний ефект, Пітер навмисне покинув літак останнім.
Із чорною спортивною сумкою через плече наблизився він до натовпу репортерів, що зібралися біля мотузкової загорожі на літовищі.
Ой, скільки людей — і все це через мою скромну персону?
Саме для цього Пітер і полетів комерційним рейсом. Бо йому потрібен був розголос. Йому потрібна була публічність. Звісно, преса може поставити під сумнів правильність його вчинку: кинути виклик Береговій охороні й розпочати власні пошуки. Але йому треба було, щоб преса не поставила під сумнів його мотив. Тому з бездоганною самовпевненістю, набутою під час численних судових виступів, Пітер зробив чітку і недвозначну заяву:
— Я не зможу ані секунди прожити з думкою про те, що не зробив геть усе можливе й неможливе, щоб допомогти знайти свою родину. Особливо враховуючи ту обставину, що я пілот з посвідченням.
Репортери без заперечень проковтнули сказане. І завжди проковтували, якщо інформацію їм подавали на ложечці — як-от зараз, наприклад. До того ж, день видався до біса спекотний. Просто нестерпно спекотний. І представникам преси кортіло якомога швидше оформити свої репортажі та вшитися з-під палючих променів сонця.
Пітер подякував репортерам і швидко пішов, залишивши їх фактично ні з чим. Пройшовши митну та еміграційну процедури, він покинув аеропорт через парадний вхід і став шукати таксі.
Рідкокристалічний екран поблизу тротуару показував температуру розпеченого повітря: 101 градус за Фаренгейтом. Біля екрана висів щит з рекламою лосьйону для засмаги. Реклама попереджала: «Не засмаліться!» А під цим написом красувалося зображення безпорадного опецькуватого чоловічка у плавках і зі шкірою як у вареного рака.
— Трохи незвична спека для мешканця Нью-Йорка, еге ж? — почувся чоловічий голос просто над лівим плечем Пітера.
Хто це? Місцевий мешканець? Іще один репортер?
Виявилося, що ні.
Обернувшись, Пітер буквально наштовхнувся очима на погляд Ендрю Татема. Він упізнав капітана Берегової охорони, бо бачив по телевізору його прес-конференцію в Маямі. А тепер він тут, на Багамах, і намагається бути на короткій нозі з Пітером. З якого б це дива?
— Містере Карлайл, я…
— Так, я упізнав, ви Ендрю Татем, — перервав його Пітер. — Приємно вас бачити. Як ся маєте?
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Виклик - Джеймс Паттерсон бесплатно.
Похожие на Виклик - Джеймс Паттерсон книги
- Різдвяна пісня в прозі - Чарльз Дікенз - Классическая проза
- Людоеды из Цаво - Джон Паттерсон - Путешествия и география
- Вічник - Дочинець Мирослав Іванович - Исторические приключения
- Сделай сам - Клиффорд Саймак - Научная Фантастика
- Доктор Проктор и великое ограбление - Ю Несбё - Детские приключения
